Террі Гудкайнд: Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Тривожний образ чогось надто знайомого прийшов на розум: шкатулки Одена. Немов читаючи його думки, тисяча шепотов мерців вимовило:

«Ти — введений у гру гравець, Річард Рал. У зв'язку з цим, термін гри знову переустановлений. Новий відлік починається з цього дня, першого дня зими».

Трохи менше трьох років тому Річард жив мирним життям в Вестланді. Весь ланцюжок подій почався, коли його реальний батько, Даркен Рал, нарешті торкнувся своїми руками шкатулок Одена і був першим, хто ввів їх в гру. Це трапилося в перший день зими чотири роки тому.

Ключем, що міг розповісти йому про три скриньки Одена, а головне — яку саме з них треба відкрити, була «Книга Зниклих Тіней». Річард вивчив напам'ять цю книгу, будучи юнаком.

Але, оскільки він втратив свій зв'язок з Даром, він не пам'ятав слів книги; щоб бути в змозі прочитати, а більш того — запам'ятати цю магічну книгу вимагалося володіння магією.

Однак, хоча він і не пам'ятав слів книги, все ж він продовжував пам'ятати свої власні дії по деяких основних елементах, з яких, власне, і була побудована книга.

Одним з найважливіших елементів використання «Книги Зниклих Тіней», була перевірка, чи правильно Річард викладав те, що зберігав у своїй пам'яті, підтвердження правильності тексту, який вказував на те, яку шкатулку Одена потрібно відкрити.

У самій книзі обумовлювалися і засоби перевірки. І засіб перевірки передбачав участь сповідниці. Келен була останньою живою сповідницею.

Тільки після того, як Річард доклав неймовірних зусиль над собою, йому вдалося скористатися своїм голосом:

— Те, про що Ви говорите — неможливе. Мною нічого не вводилося в гру.

«Ти названий гравцем».

— Названий? Названий ким?

«Тільки те, що ти названий новим гравцем, має значення. Ти попереджений, що у твоєму розпорядженні рівно рік з сьогоднішнього дня — і ні днем більше — для того, щоб завершити очищення. Використай правильно свій час, Річард Рал. Твоє життя буде твоєю ціною, якщо ти потерпиш невдачу. Взагалі будь-яке життя також буде ціною, якщо ти потрапиш невдачу».

— Але це неможливо! — Закричав Річард і рвонувся вперед, обома руками обхоплюючи горло фігури.

Плащ обвалився. Всередині була порожнеча. Він почув слабкий, м'який звук, немов зачинилися двері, ведучі в світ мертвих.

Все що він міг побачити, так це невелику хмару пари від його шаленого дихання, шо піднімалося в чорну зимову ніч.

Після того, здавалося, минула ціла вічність, Річард, нарешті, відкинувся назад, і, намагаючись укрити своє тремтяче тіло, накинув плащ, але так і не зміг змусити себе закрити очі.

Вдалині на заході, на горизонті виблискували блискавки. Зі сходу швидко наближався світанок першого дня зими.

Між блискавкою і світанком, в самому центрі ворожого війська, що обчислювалося мільйонами солдатів, лежав Річард Рал, лідер Імперії Д'хари, прикутий до фургона, поглинений думками про свою полонену дружину, і про настиглу його тільки що третю біду.

Практично в повному мороці Келен лежала на підлозі, не здатна заснути. Вона могла чути рівне дихання Джегана, який спав на ложі вище.

На декоративній різьбленій дерев'яній скрині навпроти дальньої стіни горіла єдина масляна лампа, і оскільки її гніт злегка був опущений, давала блякле світіння крізь морок внутрішніх покоїв імператора.

Палаюче масло злегка заглушало сморід табору: запах сажі від багать, смердючого поту, протухлого сміття, вбиралень, коней та інших тварин, і гною — все це змішалося в один всюдисущий сморід.

Майже тим же способом, яким смердюче дихання смерті асоціюються з неминуче яскравим і незабутнім відбитком у пам'яті всіх тих кишачих личинок і гниючих трупів, що довелося їй побачити по дорозі — і спогади про які завжди наводять жах; таким же способом таку мерзенну річ, як Імперський Орден неможливо було уявити без табору з його винятково всепроникним смородом, і це точно так само відклалося в пам'яті.

З самого початку, як вона потрапила в табір, вона завжди з великою неприязню і зусиллям над собою робила глибокі вдихи. Запах, який залишався на всьому, чого торкалися солдати Імперського Ордена для неї назавжди залишиться пов'язаним з болем, стражданням і смертю.

Келен була вельми стурбована тим, що люди, які підтримують війну, які вірять в істинність переконань Імперського Ордена, не належать до числа тих, хто цінує світ живих.

Крізь марлеву тканину, якою були закриті віддушини на куполі намету, Келен спостерігала несамовиті спалахи блискавок на заході, які, осяваючи небо над головою, віщували про наближення шторму.