Коли він лежав у ліжку, йому було чути, як Торін іще мугикав сам до себе в найкращій із сусідніх спалень:
За млисті й зимні гір хребти,
У прастарих печер роти
Іти нам слід, ледь зблідне схід,
Щоб наше золото знайти.
Більбо заснув під це мугикання, і воно навіяло йому дуже незатишні сни. Коли він прокинувся, сонце вже давно зійшло.

РОЗДІЛ II
СМАЖЕНА БАРАНИНА
Більбо підхопився і, натягаючи на себе халат, увійшов до їдальні. Там не було нікого, але в очі йому кинулись усі ознаки бучного і квапливого сніданку. В кімнаті був жахливий розгардіяш, а в кухні – гори немитого посуду. Майже всі його горщики та пательні були позамащувані. Перспектива перемивати це все постала перед Більбо в усій гнітючій реальності, й це змусило його повірити, що нічна гостина не приверзлася йому в поганому сні, на що він сподівався раніше. Врешті-решт йому таки полегшало від самої лише думки про те, що вони вирушили без нього, навіть не розбудивши його («але й не сказавши спасибі», — подумав він); і все ж у ньому заворушилося почуття легкого розчарування, яке він не міг угамувати. Це почуття було для нього неочікуваним.
«Не будь дурнем, Більбо Торбине! — сказав він собі. — Ти не в тому віці, щоб фантазувати про драконів і всі ці захмарні дурниці!» Тож він одягнув фартуха, розпалив вогонь, нагрів води й усе перемив. Потім чепурненько підснідав у кухні й лише потому взявся прибирати в їдальні. Сонце вже сяяло на повну силу, і вхідні двері стояли відчинені, впускаючи до кімнат теплий весняний легіт. Більбо голосно засвистів і вже почав забувати про минулу ніч. Він саме збирався гарнесенько підснідати вдруге – біля відчиненого вікна в їдальні, – коли надійшов Ґандальф.
— Голубчику мій, — промовив він, — коли ж ти нарешті виберешся? Як же ранній підйом? Ось ти тут снідаєш, чи як ти це називаєш, а вже пів на одинадцяту! Вони лишили тобі послання, бо не могли чекати.
— Яке послання? — спитав бідолашний пан Торбин, захвилювавшись.
— Мабуть, щось у лісі здохло! — вигукнув Ґандальф. — Ти сьогодні вранці сам не свій – навіть не стер пилюки на камінній полиці!
— То й що? Я досить потрудився, перемивши посуд після чотирнадцятьох їдців!
— Якби ти стер пилюку на камінній полиці, то знайшов би це просто під годинником, — сказав Ґандальф, простягаючи Більбо записку (написану, звісно, на аркушику з його власного нотатника).
І ось що прочитав Більбо:
Торін і Компанія вітають Більбо Зломщика!
За вашу гостинність – наше найщиріше спасибі, запропоновану вами фахову допомогу приймаємо з вдячністю. Наші умови: платня після доставки замовленого, розміром до (але не більше) однієї чотирнадцятої від загального прибутку (якщо він буде); відшкодування всіх дорожніх витрат гарантуємо в будь-якому разі; поховальні витрати, в разі потреби, візьмемо на себе ми самі або наші представники, якщо покійний не віддасть інших розпоряджень.
Не вважаючи за потрібне тривожити ваш високоповажний спочинок, ми вирушили вперед, аби зробити необхідні приготування, і чекатимемо на вашу шановну особу в корчмі «Зелений Дракон» у Поріччі, точно об 11-й ранку.
Сподіваючись, що ви будете пунктуальні, маємо честь засвідчити вам наше глибоке шанування.
Торін і Ко
— Залишилось якихось десять хвилин. Тобі треба бігти, — сказав Ґандальф.
— Але ж… — пробурмотів Більбо.
— На це немає часу, — сказав чарівник.
— Але ж… – пробурмотів Більбо знову.
— На це теж немає часу! Ану бігом!
До кінця своїх днів Більбо так і не зміг пригадати, як він опинився надворі, без капелюха, дорожнього ціпка, грошей і всього того, що він зазвичай брав із собою, коли виходив з дому, – не доївши другого сніданку і не помивши посуду, тицьнувши свої ключі в руку Ґандальфові й помчавши так швидко, як тільки дозволяли його волохаті ніжки, – повз великий Млин, мостом через Річку і далі ще милю чи й більше.
Він страшенно захекався, коли дістався до Поріччя якраз із одинадцятим ударом дзиґарів, а тут іще й у кишені не виявилося носовичка!
— Браво! — сказав Балін, який виглядав його, стоячи у дверях корчми.
І тоді з-за повороту дороги, що вела в село, з’явились усі інші. Вони сиділи верхи на поні, й кожен поні був нав’ючений різноманітними клунками, пакунками, вузликами й усіляким причандаллям. Найменший поні, очевидно, був призначений для Більбо.
Читать дальше