Та не встигли кролі гризнути хоч один капустяний листочок, як Раусбі вчув їх і з гавкотом кинувся на другий кінець города. Вони ледве встигли врятувати свої кожушки.
«Бр-р-рудні твар-р-рючки! — лаявся вслід їм пес. — Як-як-як ви посміли поткнути на гор-гор-гор-р-род свої р-р-рила? Геть-геть-геть! Кому гов-гов-гов-вор-рю!»
«Нікчемний негідник! — вигукнув Ель-аграйра, коли вони, облизня спіймавши, трюхикали до своїх нір. — Як він мені обрид! Не знаю ще, як це у нас вийде, але — присягаюся Фрітхом та Інле! — не встигне розтанути цей сніг, як ми поїмо всю їхню капусту, ще й того Раусбі вберемо в дурні!» — «Чи не надто сильно сказано, володарю? — зауважив Трусь-трусь. — Після стількох славних діл жаль буде, коли ти проміняєш свою голову на головку капусти!» — «Я просто не пропущу своєї нагоди!» — відповів на те Ель-аграйра.
Наступного дня Трусь-трусь нюшкував край дороги, коли це мимо промчав грудуділь. У грудуділя ззаду були двері, й ті двері розчинились. Всередині в грудуділі лежали якісь мішечки (такі мішечки люди часто лишають на полях), і один мішечок випав на дорогу. Сподіваючись, що там щось їстівне, Трусь-трусь підбіг і понюхав, але розчарувався: в мішечку було якесь м’ясо! Прийшовши додому, він розказав про цю пригоду Ель-аграйрі.
«М’ясо? — перепитав Ель-аграйра. — І воно ще там лежить?» — «Звідкіля мені знати? — здивувався Трусь-трусь. — Та й нащо воно тобі? Гидотна!» — «Мерщій веди мене туди!» — звелів Ель-аграйра.
Коли кролі прибігли на дорогу, мішечок із м’ясом усе ще лежав на місці. Ель-аграйра перетяг його в канаву й там зарив.
«Але яка з нього буде там користь, володарю?» — не вгавав Трусь-трусь. «Я ще не знаю, — відказав Ель-аграйра, — але якась користь та буде, якщо пацюки не доберуться! Ходімо додому, бо вже сутеніє!»
Дорогою вони натрапили на стару чорну покришку для коліс грудуділя, яку люди викинули в канаву. Якщо ви бачили ці речі, то знаєте, що ті покришки схожі на величезні чорні гриби: вони такі гладенькі, тверді й пружні, відворотно тхнуть і їсти їх не можна.
«Знаєш, нам треба відгризти чималий шмат від цієї речі! — зараз же заявив Ель-аграйра. — Це мені потрібне!»
Трусь-трусь подумав, чи не схибнувся його володар, але змовчав. Та річ була добряче потерта ще й підгнила, тож скоро вони відгризли шмат завбільшки з кролячу голову. Смак тієї штуки був жахливий, але Ель-аграйра дбайливо, мов щось хороше, доніс її до нори. Цілий вечір він одгризав від шматка маленькі шматочки, і після ранкового сильфлаю робив те саме до ні-Фрітха. А тоді розбудив Трусь-труся, покликав його на світло й показав те, що лишилося від шматка покришки.
«На що це схоже? — спитав він. — Я не про запах — про вигляд!» Трусь-трусь подивився та й каже: «Це дуже схоже на чорний собачий ніс, тільки сухий!» — «Чудово!» — мовив Ель-аграйра й ліг спати. Але тієї самої ночі, після фу-Інле, коли всі кролі спали собі в теплих норах, Ель-аграйра знов розбудив Трусь-труся й звелів іти за ним. Сам він ніс в зубах вигризеного з покришки чорного носа й тицяв ним у всяку гидь, яка тільки траплялася їм дорогою.
Зрештою, від Ель-аграйри почало так тхнути, що Трусь-трусь намагався триматися від нього чимдалі. Але Ель-аграйра старався не дихати й таки доніс того носа до канави, де було зарите м’ясо.
«Ану, вирий його! — наказав Ель-аграйра. — Та хутчій!»
Папір від м’яса відпав, але шматки яловичини трималися при купі, зв’язані чимсь таким, наче вусики хмелю. Ель-аграйра звелів бідному Трусь-трусеві тягти те м’ясо до самого кінця городу. Тяжка то була робота, і Трусь— трусь радо кинув бридку ношу, коли дійшов до городу.
«А тепер, — сказав Ель-аграйра, — ходім до будинку!»
Опинившись біля будинку, вони зрозуміли, що господар десь пішов. Вікна не світились, а біля хвіртки ще тримався дух білої палички. Перед будинком був квітник, відгороджений від задвірка й від городу високим дощаним парканом. По той бік паркану були задвіркові двері, що вели на кухню.
Ель-аграйра і Трусь-трусь тихенько пройшли через квітник і зазирнули в дірку в паркані. Раусбі-Вуф не спав. Трусячись від холоду, він сидів на доріжці так близько від них, що видно було, як блищать проти місяця його очі. Кухонні двері були замкнені, але в стіні над водостоком видніла дірка. Підлога в кухні була викладена цеглою, і господар мив її водою, а воду віником, вимітав у ту дірку. Тієї ночі дірку було заткнуто старою ганчіркою, щоб не вистуджувалось приміщення.
Посидівши хвилинку, Ель-аграйра тихо прошепотів:
Читать дальше