І тоді Раусбі-Вуф узявся гавкати — та так гучно, що й мертвого розбудив би. Забряжчали шибки у вікнах, жар посипався з плити. Від того жахливого гавкоту прокинувся господар і почав лаятись нагорі. А Раусбі гавкав — не вгавав. Гупаючи по східцях, збіг наниз господар, одчинив вікно й прислухався, чи не лізуть у дім злодії. Але він нічого не почув, бо й нічого було чути, а хоч би й було що, то все одно не вчув би за собачим брехом. Нарешті господар схопив рушницю, розчахнув двері й виглянув обережно надвір. Ох, як вихопився Раусбі прожогом і, не перестаючи гавкати, чкурнув кругом будинку! Господар — за ним, а дверей так і не зачинив.
«Швидко! — крикнув Ель-аграйра Трусь-трусеві. — Тікаймо!»
Кролі кинулися на город, а з городу — в зарості лавру. Далеко в полі стали передихнути. До них долинав брехіт Раусбі впереміш із криками й прокльонами його хазяїна.
«Що за шляхетна істота цей Раусбі-Вуф! — розчулено мовив Ель-аграйра. — Він врятував свого хазяїна, Трусь-трусю! Врятував нас усіх! А зараз ходім додому та добре виспимось!»
А Раусбі-Вуф скільки жив — пам’ятав ту ніч, коли він дожидав велику собачу королеву Собадзюру. Щоправда, він так і не діждався її, але для нього це була дрібниця у порівнянні із спогадами про його власний благородний вчинок: як він порятував хазяїна й добру фею Песю-Фесю від лихого Пацючого Духа.
42. ГРІЗНА ВІСТЬ НАДВЕЧІР
Розповівши казку до кінця, Кульбаба згадав, що саме пора була йому заступити Жолудя на сторожовому посту. А пост був недалеко — на східному узліссі їхньої буковини, тож Ліщина, вирішивши перевірити, як у Самшита з Веронікою виходить нова нора, подався разом із Кульбабою попід пагорком. Він тільки хотів лізти в нову нору, коли помітив маленьке створіннячко, що швидко дрібушило в траві. Це була та сама миша, яку він був порятував від боривітра. Радий бачити тваринку живою-здоровою, Ліщина вернувся назад, щоб перекинутися з нею словом. Миша теж упізнала його й заговорила швидко— швидко, сівши на задні лапки, а передніми умиваючи писочок.
— Хороші дні, теплі дні! Вам подобатись? Багато їжі, тепло! А ви десь ходити, а тоді вернутись, так?
— Так, ми ходили в похід, але знайшли те, що шукали, й тепер сидітимемо тут завжди, — відповів Ліщина.
— Це добре! Багато кролів — трава коротша!
— І яка їй різниця: довга трава чи коротка? — зауважив Кучма, що пасся неподалік разом з Чорнобілем. — Миші не їдять трави!
— Хіба ви не знати, що в короткій траві нам легше бігати? — спитала миша таким панібратським тоном, що Кучма тільки вухами затряс від злості. — Бігати швидко, а от насіння з короткої трави нема! От у вас тут колонія, а ще прийти інші кролі — скоро бути ще одна колонія! Нові кролі — ваші друзі?
— Так, так, усі друзі! — нетерпляче відповів Кучма. — Поговорімо, Ліщино, про майбутніх кроленят!
Але Ліщина не відвернувся — пильно дивився в очі миші.
— Почекай трохи, Кучмо! — сказав він. — То що ти, мишко, говорила про нову колонію? Де буде нова колонія?
— Ви не знати? — здивувалась миша. — Не ваші друзі?
— Ти розкажи мені про них більше, то я знатиму, друзі вони чи ні! Що ти мала на увазі, коли сказала про нових кролів?
Тон його був тривожний, вимогливий, і миша занервувалася і, як і всі її родичі в таких випадках, вирішила говорити лише те, що, на її думку, могло сподобатися Ліщині.
— Може, ніяка не колонія! Тут і так багато кролів, і всі — мої друзі. Більше нема ніяких кролів. Більше не треба кролів!
— Але що ж то за кролі? — наполягав Ліщина.
— Ні, ні, пане, ніяких інших кролів, усі тут мої друзі, врятувати мене, дуже добре, бо як я бути, коли знов кобець падати на мене? — запищала миша.
— Та облиш її, Ліщино! — втрутився знов Кучма.
Ліщина не відповів другові — тихо, але твердо сказав миші:
— Ти кажеш, що ти наш друг. Якщо ти справді наш друг, розкажи, що ти знаєш про тих, інших кролів! І не бійся!
Миша збентежилась, а тоді, оговтавшись, сказала:
— Я не бачити інших кролів, пане, але мій брат казати, що одна пташка розповідати, що прийти кролі, багато-багато кролів на ранковій стороні пагорба! Може, це й неправда! Я вам не те казати, а ви більше не любити мишки, не дружити більше!
— Ні, ні, ти не турбуйся! Тільки повтори: де, казала та пташка, знаходяться ті, інші кролі?
— Вона казати, що вони допіру прийти на ранковій стороні!
— Ти молодця! — похвалив мишу Ліщина. — Ти дуже нам допомогла! — І, обернувшись до Кучми й Чорнобіля, спитав: — Що ти скажеш на це, Кучмо?
Читать дальше