Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Слоун пробурчав якесь прокляття, ловко орудуючи ножем. Після кожного поруху він проводив правим великим пальцем по поверхні дерева, ніби перевіряючи те, що вирізав. Так пройшло кілька хвилин.

— Ви були праві, — нарешті сказав Слоун уже трохи м'якшим голосом, — коли мої руки чимось зайняті, думки стають наче як спокійнішими. Інколи… інколи я майже забуваю про те, що втратив… Але спогади завжди повертаються знову, і тоді мені здається, що вони мене душать… Я радий, що ви заточили мені ножа… Ніж у справжнього чоловіка завжди має бути гострий…

Ще хвильку-другу Ерагон дивився на Слоуна, а потім повернувся й пішов назад, туди, де на нього чекала Сапфіра.

«Навряд чи Слоун бодай трохи змінився», — скрушно сказав Вершник.

«Та смішно було й надіятись, що він стане кимось геть іншим за такий короткий час», — відповіла на те Сапфіра.

«Я на таке й не сподівався, але мав надію, що тут, в Елесмері, він навчиться бодай трохи мудрості, бодай трохи розкається у своїх злочинах».

«Якщо він сам не схоче визнати своїх помилок, Ерагоне, то ніщо на світі не примусить його це зробити. У будь-якому разі, ти зробив для нього все що міг. Тепер він повинен сам знайти спосіб примиритися зі своєю долею. А якщо не зможе, то нехай пошукає втіхи у вічній могилі».

Сапфіра піднялася з галявини біля дому Слоуна й полетіла низько над деревами на північ, до скелі Тельнаєр. Вона летіла дуже швидко. Вранішнє сонце вже встигло піднятись над обрієм, і його проміння падало на верхівки дерев, створюючи довгі темні тіні, що всі, як одна, вказували на захід, неначе пурпурові знамена.

Незабаром Сапфіра вже опускалася на галявину біля соснового будинку Оромиса, де стояли і Глаедр, і сам господар. На Глаедрові було сідло, прилаштоване між двома випнутими шипами на спині, а Оромис був одягнений у важкі дорожні балахони синього й сірого кольору, поверх яких сяяв золотистою лускою обладунок. Високий щит у формі діаманта був прилаштований у нього за спиною, старий-престарий шолом спочивав на згині лівої руки, а на поясі красувався Наеглінг — чудовий меч кольору бронзи.

Здійнявши помахом крил досить сильний вихор, Сапфіра приземлилася на галявину, вкриту соковитою травою і квітами конюшини. Від стрімкого лету дракон трохи захекався. «Ви збираєтесь летіти з нами до варденів?» — спитала Сапфіра. Кінчик її хвоста збуджено смикнувся.

— Ні, ми полетимо з вами до краю Ду Вельденвардена. А там наші дороги розійдуться, — сказав Оромис.

— Тобто ви повернетесь назад до Елесмери? — розчаровано спитав Ерагон.

— Ні, Ерагоне, — заперечно похитав головою Оромис. — Ми продовжимо шлях до Джиліда.

Сапфіра аж зашипіла від здивування.

— Чому до Джиліда?.. — спитав Ерагон, якого слова Оромиса так само спантеличили.

«Тому що Ісланзаді та її армія вже пройшли туди від Сейнона, і незабаром почнеться облога міста», — сказав Глаедр.

«Але хіба ви з Оромисом вже не хочете, як раніше, щоб Імперія нічого не знала про ваше існування?» — спитала Сапфіра.

Оромис трохи помовчав. На якусь мить він заплющив очі. Вираз його обличчя був відсторонений і загадковий:

— Час для переховування минув, Сапфіро. Ми з Глаедром навчили вас усього, чого могли навчити за такий короткий строк. Зрештою, це була всього лиш дрібочка порівняно з тим, що ви могли б отримати за старих часів. Але, зважаючи на обставини, і цього буде досить. Ми з Глаедром щасливі, що можемо хоч якось допомогти вам у боротьбі з Галбаторіском.

Так ось… Навряд чи ви аж до кінця війни повернетесь сюди для подальшого навчання. Та й другий дракон і Вершник, якого ми могли б чогось навчити, навряд чи з'явиться, доки Галбаторікс усе ще топче ряст… Отож ми й вирішили, що нам немає більше потреби сидіти тут, у Ду Вельденвардені. Для нас куди більш важливо допомогти Ісланзаді та варденам скинути Галбаторікса.

Якщо Галбаторікс дізнається, що ми все ще живі, це підірве його самовпевненість, бо він не знатиме, чи вижили також інші дракони й Вершники, коли він намагався знищити їх. А крім того, наша присутність підніме бойовий дух гномів і варденів. Можливо, вони вже не так будуть боятися Мертага й Торнака, як колись на Палаючій рівнині. А це означає, що буде більше охочих воювати на боці Насуади проти Імперії.

— Усе це так, Майстре, — Ерагон задумливо подивився на Наеглінг, — але я сподіваюсь, ви не маєте наміру вступати в битву…

— А чому б нам цього не зробити? — Оромис якось дивно похилив голову набік.