Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Ерагон узяв меч однією рукою й змахнув ним. Він аж засміявся від відчуття його легкості й просто блискавичної швидкості. Здавалося, що цей меч був живий. Потім Вершник схопив меча обома руками і з радістю зрозумів, що його руки зручно лягали на довгому руків'ї. Зробивши випад убік уявного ворога, Ерагон подумав, що той ніколи б не встояв перед ним.

— Ось, — показала Рунон на три залізні прути, які стояли сторчма на землі біля кузні. — Випробуй на них.

Ерагон на мить зосередився, а потім зробив крок уперед до прутів. Із криком він змахнув мечем і розрубав усі три прути. Лезо видало одну-єдину чисту ноту, яка поволі розтанула в тиші. Вершник подивився на край меча, яким ударив прути, — жодної подряпини.

— Ти задоволений, Вершнику дракона? — спитала Рунон.

— Так. Навіть більше ніж задоволений, Рунон-ельдо, — відповів Ерагон і вклонився, — от тільки не знаю, чим я зможу тобі віддячити за такий подарунок.

— Ти можеш віддячити мені, вбивши Галбаторікса. Якщо і є меч, годний знищити того клятого короля, так це саме він.

— Я зроблю все можливе, Рунон-ельдо.

Ельфійка задоволено кивнула:

— Ну що ж, нарешті ти маєш свого власного меча. Тепер ти справжній Вершник дракона!

— Так, — сказав Ерагон і підняв меча до неба, втішаючись ним. — Тепер я справжній Вершник.

— Але перш ніж ти підеш, слід зробити ще одну річ, — продовжила Рунон.

— Яку?

Вона постукала пальцем по зброї.

— Ти маєш дати мечеві ім'я, щоб я могла покрити його й піхви належними рунами.

Ерагон підійшов до Сапфіри:

«Що ти думаєш про це?»

«Я?.. Не мені ж носити цей меч! Назви його так, як вважаєш за потрібне».

«Звісно, але в тебе ж має бути якась думка!»

Сапфіра опустила голову до меча й понюхала його:

«„Зуби-з-блакитнимми-прикрасами“ — ось як би я назвала його. Або „Блакитно-червоний Кіготь“».

«Ні. Для людей це буде надто дивно».

«А як щодо „Викрадач“ або „Різак“? А може, „Бойовий Кіготь“, „Сяючий Ріг“ чи „Відтинач Кінцівок“? Ти міг би назвати його „Жах“, „Біль“, „Той, що Кусає Руки“, „Завжди Гострий“, „Хвиляста Луска“… це тому, що на його сталі є смуги… „Язик Смерті“, „Ельфійська Сталь“, „Зоряний Метал“— та чи ж мало існує всіляких назв».

Таке багатство фантазії здивувало Ерагона.

«Знаєш, — сказав він, — у тебе справжній талант вигадувати імена».

«Вигадувати імена легко. А от знайти правильне ім'я — для цього може не вистачити терпіння навіть у ельфа».

«А як щодо „Убивці Короля“?» — спитав Вершник.

«Ні. Припустімо, ми й справді вб'ємо того короля? І що тоді? Хіба після цього ти не робитимеш зі своїм мечем нічого гідного уваги?»

«Гм, — Ерагон поклав меча вздовж правої передньої лапи Сапфіри. — Він того самого кольору, що й ти… Я міг би назвати його на твою честь».

«Та ні!»

Вершник сховав посмішку: «Ти впевнена? От тільки уяви собі, якби ми були в битві й…»

Пазури дракона хвацько дряпнули землю: «Ні. Я тобі що: річ, якою можна розмахувати й забавлятися?..»

«Ну що ти… Вибач… А коли б я назвав його „Надія“… прадавньою мовою? Зарок означає „лихо“… Виходить, тоді мій меч буде мати ім'я, котре протистоятиме лиху».

«Гарна думка, — сказала Сапфіра. — Але чи справді ти хочеш давати своїм ворогам надію? Тобто ти хочеш убити Галбаторікса надією?»

«І то так, — посміхнувся Вершник, — це якось кумедно…»

Ерагон у задумі потер підборіддя, розглядаючи гру світла на сяючому лезі меча. Він вдивлявся в глибини сталі, аж раптом його очі наткнулись на місце, схоже на справжній вогонь. Воно було там, де м'якший метал єднався з твердими краями, І тут Вершник пригадав слово, за допомогою якого Бром запалював свою люльку. А потім він пригадав Язуак, де вперше використав магію, а також свій двобій зі Смерком у Фартхен Дурі. Так! Так! Тепер він уже не мав сумніву, що знайшов належне ім'я для свого меча!

Ерагон сказав про це Сапфірі. На цей раз дракон схвалив його вибір. Тоді Вершник підняв меча на рівень плечей.

— Я вирішив, — урочисто промовив він, звертаючись до меча, наче до живої істоти. — Я називаю тебе Брізінгр!

І в ту ж мить із звуком, схожим на шерех вітру, лезо спалахнуло вогнем, огорнувшись сапфірово-блакитним полум'ям, що тремтіло довкола гострої, мов бритва, сталі.

Ерагон злякано скрикнув. Від несподіванки він упустив меча й відскочив назад. А лезо так і продовжувало палати на землі. Його напівпрозоре полум'я спопеляло під собою траву. Тільки тоді Ерагон зрозумів, що це саме він надає енергію, яка підтримує вогонь. Тоді Вершник швидко зупинив магію — вогонь миттю зник. Трохи спантеличений тим, що наклав закляття, зовсім не маючи такого наміру, Ерагон нахилився до меча й постукав по ньому кінчиком пальця. Меч був холодний.