Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Ерагонові здалося, що він образив Оромиса й Глаедра, тому якийсь час юнак не знав, що відповісти.

— Вибачте мені, Майстре, — сказав він нарешті, — але як ви можете битися, коли не в силі накласти закляття, яке вимагає великої енергії? Як же ваші спазми, від яких ви так страждаєте? Якщо, крий боже, вони нападуть під час битви, то Ви напевно загинете…

— Ти повинен би вже знати, — на диво спокійно відповів Оромис, — що проста сила рідко коли визначає переможця в поєдинку чарівників. Зрештою, я будь-якої миті можу скористатися силою, яка є в моєму мечі. — Старий простяг долоню правої руки й поклав її на жовтий діамант, який утворював верхівку руків'я Наеглінга. — Понад сотню років ми з Глаедром зберігали кожну краплинку нашої сили в цьому діаманті, та й інші не залишались осторонь… Двічі на тиждень декілька ельфів з Елесмери відвідували мене й передавали частку своєї життєвої сили. Одним словом, енергії, яка зберігається в цьому камені, напевно вистачить навіть для того, щоб пересунути гору. Як бачиш, мені буде нескладно захистити і Глаедра, і себе від мечів, списів та стріл, або навіть від добрячого валуна, посланого метальною машиною. А щодо моїх спазмів, то я приєднав деякі охоронні закляття до каменя в Наеглінзі. Вони повинні захистити мене, якщо це станеться під час бою. Так чи так, і Глаедр, і я далеко не такі беззахисні, як декому здається…

Ерагонові стало соромно.

— Так, Майстре, — пробурмотів він, опустивши голову.

Обличчя Оромиса трохи полагіднішало.

— Мені приємно, що ти хвилюєшся за мене, Ерагоне… І ти правильно робиш… Війна — небезпечна штука. Тут навіть куди більш досконалий воїн, аніж я, може знайти собі смерть. Але ми знаємо, що робимо. Навіть якщо Глаедр і я йдемо на вірну смерть, то ми йдемо на неї охоче, бо своєю жертвою допоможемо звільнити Алагезію від тиранії Галбаторікса.

— Нехай і так, — не здававсь Ерагон. — Але якщо ви загинете, то навіть тоді, коли ми нарешті вб'ємо Галбаторікса і звільнимо останнє яйце дракона, хто буде вчити того дракона та його Вершника?

Оромис, здавалось, уже давно був готовий до цього питання. Він спокійно глянув на Ерагона й поклав йому руку на плече.

— Якщо так станеться, — за якусь мить похмуро сказав ельф, — тоді, Ерагоне, це буде твій обов'язок, твій і Сапфіри… Саме ви й навчите нового дракона та Вершника правил нашого ордену… Друже мій, а чого це ти так злякався? Ти не будеш один. Я не маю сумніву, що Ісланзаді й Насуада зроблять усе, щоб найкращі вчені обох рас були поруч із тобою…

Утім якесь дивне відчуття неспокою все ж таки не покидало Ерагона. Звісно, він дуже хотів, щоб до нього ставились, як до досвідченого Вершника, але юнак не відчував у собі сили посісти місце Оромиса. Йому здавалось, що навіть думати про таке не годиться. І ось тепер Ерагон чи не вперше в житті збагнув, що рано чи пізно він буде належати до старшого покоління, і коли він стане таким, то вже не матиме вчителя, на якого можна покластися у скрутну хвилину… У Вершника перехопило подих…

Тим часом Оромис уже прибрав руку з його плеча й кивнув на Брізінгр.

— Увесь ліс аж здригнуся, — сказав він, — коли ти, Сапфіро, розбудила дерево Меноа. Ледь не половина всіх ельфів у Елесмері прохала Глаедра й мене чимдуж бігти їм на допомогу. Більше того, я змушений був від вашого імені звернутись до Джильдериєна Мудрого, щоб він не карав вас за те, що ви вдалися до таких грубих методів.

«Я не хочу вибачатися, — відповіла на те Сапфіра. — Тоді ми просто не мали часу на всілякі реверанси…»

— Та справа не в цьому, — з розумінням продовжив Оромис. — Я аж ніяк не звинувачую тебе, Сапфіро. Я тільки хотів сказати, що ви маєте передбачати наслідки своїх дій.

Після цих слів він попрохав Ерагона показати йому свій новий меч і став пильно-пильно його роздивлятись.

— Рунон перевершила саму себе, — задоволено сказав Оромис за кілька хвилин. — Навряд чи у світі є багато зброї, годної зрівнятися із цим мечем. Тобі, Ерагоне, дуже пощастило… — На мить він замовк, бо якраз прочитав руну на лезі: — Брізінгр… напрочуд гарне ім'я для меча Вершника дракона.

— Так, — сказав Ерагон. — Але не знати чому, щоразу, як тільки я вимовляю його ім'я, лезо охоплює… — він завагався і замість того, щоб сказати «вогонь», тобто «брізінгр», сказав: — полум'я.

Брови Оромиса здивовано поповзли вгору.

— Справді? А що сказала з цього приводу Рунон? — спитав старий, повертаючи Брізінгр Ерагонові.

Вершник у кількох словах переповів йому припущення ельфійки.