Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Прадавньою?

Проте Роран її урвав:

— Ерагоне! Зробиш це, коли повернемось до табору. Ми не можемо тут довго залишатися.

— Ні, — настійливо сказав Ерагон, — ми зробимо це зараз.

Набурмосений Роран відійшов убік, дозволивши Ерагонові покласти руки на плечі Катріни.

— Просто дивись мені в очі, — сказав він дівчині. Та кивнула й послухалась.

Вершник уперше збирався використати Оромисове закляття, за допомогою якого можна було виявити магію іншого чарівника, але йому було дуже важко його згадати. Провали в пам'яті були настільки серйозними, що в трьох різних місцях юнакові замість забутих слів довелося скористатися схожими словами.

Ерагон довго вдивлявся в блискучі очі Катріни й вимовляв слова прадавньою мовою. Час від часу, питаючись у дівчини дозволу, він перевіряв котрийсь із її спогадів, аби переконатися в тому, що жоден інший чаклун у них не проникав. Він був дуже обережний, тож не завдав Катріні жодної шкоди, на відміну від Близнюків, які під час такої самої перевірки ледь не спотворили його власну свідомість, коли він прибув до Фартхен Дура.

Роран стояв на сторожі, походжаючи туди-сюди перед вибитими дверима, і з кожною миттю ставав дедалі стурбованіший. Він крутив у руках молот й вистукував ним по верхній частині стегна, немовби наслідуючи такт якоїсь нечутної мелодії.

Урешті-решт, Ерагон відпустив Катріну.

— Я завершив, — мовив він.

— Ти щось знайшов? — прошепотіла дівчина, обхопивши свої плечі руками, і її чоло вкрилось зморшками від напруги. На якусь мить у камері запала мовчанка.

— Нічого, крім твоїх власних думок. Ти вільна від будь-яких заклять.

— Авжеж вільна, — вигукнув Роран і обняв її.

За мить вони всі разом вийшли з камери. Махнувши рукою вбік чарівного ліхтарика, Ерагон сказав: «Брізінгр, шієт таутр», і той опустився з-під стелі. Тепер він став розмірено погойдуватись над його головою, ніби листочок на хвилях озера.

Тоді друзі поквапилися назад крізь мереживо тунелів, щоб якнайшвидше потрапити до печери, з якої все почалося. Проходячи повз слизький камінь, Ерагон уважно роззирався навсібіч і водночас промовляв закляття, аби захистити Катріну, якщо на них несподівано нападе другий разак.

З-за його спини долинали уривки розмови двох закоханих: «Я кохаю тебе… Хорст та решта в безпеці… Завжди… Тебе… Так… Так… Так…». Їм було так добре вдвох, що в Ерагоновому серці озвався тупий біль самотності.

Коли друзі були приблизно за десять ярдів від основної печери й уже могли розрізняти шлях у блідому світлі, Ерагон загасив магічний ліхтарик, але, пройшовши кілька футів, несподівано наштовхнувся на Катріну. Та притислась до стіни тунелю й затулила обличчя руками.

— Я не можу. Дуже яскраве світло, моїм очам боляче.

Роран швидко став перед нею, затуливши собою світло.

— Коли ти востаннє була на поверхні?

— Я не знаю, — збентежилась Катріна. — Я не знаю! Відтоді, як вони притягли мене сюди, я жодного разу не бачила сонячного світла. Роране, я сліпну? — вона шморгнула носиком і розплакалась.

Така поведінка Катріни неабияк здивувала Ерагона. Він пам'ятав її дуже сильною й витривалою дівчиною. Але ж вона багато тижнів просиділа в темряві, і їй щохвилини загрожувала небезпека. «Я б теж був сам не свій, якби опинився на її місці», — подумав Ерагон.

— Заспокойся, з тобою все гаразд. Просто тобі слід знову призвичаїтись до сонця, — мовив Роран, гладячи її по волоссю. — Не хвилюйся, усе буде добре… Тепер ти в безпеці, Катріно. У безпеці. Чуєш мене?

— Чую.

Ерагонові страшенно не хотілося псувати сорочку, яку йому подарували ельфи, але він усе ж таки відірвав від неї шматок і дав його Катріні:

— Зав'яжи ним очі. І не бійся, крізь нього ти досить добре бачитимеш, аби не впасти.

Катріна чемно подякувала й зробила так, як він сказав.

За мить трійко друзів опинилися в освітленій сонцем печері. Залита кров'ю, вона смерділа ще дужче, ніж раніше. А крім того, до загального смороду додавався ще й сморід мертвого летрблака. На виході одного з бічних тунелів на друзів чекала Сапфіра. Побачивши її, Катріна зойкнула й учепилась у Рорана.

Ерагон глянув на дівчину:

— Катріно, дозволь тебе познайомити із Сапфірою. Я її Вершник. До речі, вона все розуміє, тож можеш із нею поговорити.

— Це велика честь для мене, о драконе, — насилу спромоглася вимовити Катріна й навіть зігнула коліна, намагаючись зробити реверанс.

Сапфіра й собі схилила голову, а потім розвернулась до Ерагона. «Я оглянула гніздо летрблаків, — мовила вона, — але все, що я там знайшла, це тільки кісточки, кісточки й іще раз кісточки, разом із тими, що пахнуть свіжим м'ясом. Напевно, вночі разаки з'їли тих бідолашних рабів».