Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

«Їх іще хтось захищає, — збагнув Ерагон. — Виходить, за цим нападом стоять не тільки ці семеро відчайдухів».

Зіпершись на одну ногу, Вершник зробив випад уперед і розтрощив ударом шаблі коліно одному зі своїх ворогів. Той похитнувся, на мить втратив рівновагу, але цього було досить, щоб охоронці Ерагона опинилися поруч й за мить порубали його своїми гострими сокирами.

Найближчий із двох нападників тим часом здійняв над головою щита, чекачи Ерагонового удару. Вершник помітив цей рух. Тоді він і справді зібрав докупи всі свої сили, маючи намір розтрощити щита й відрубати ворогові руку, як це йому нерідко вдавалося зробити Зароком. Однак він не врахував дивовижної реакції гнома, тож коли шабля була за дюйм від щита, ворог нахилив його під кутом, й Ерагонова зброя просто ковзнула по ньому, викресавши сніп іскор і відрубавши один із шипів, проте не завдала супротивникові жодної шкоди.

Сила удару була настільки велика, що Вершник не встиг зупинити польоту шаблі, й та зі скреготом вдарилась об стіну, а потім хруснула й розлетілась на кілька шматків. У руках Ерагона залишилось саме руків'я, з якого стирчав вигнутий залізний уламок у шість дюймів завдовжки.

Тоді юнак спантеличено пожбурив шаблю геть і вхопився за гномів щит, намагаючись бодай так заблокувати удари його ж таки кинджала. Нападник виявився дуже кремезний і нічим не поступався Ерагонові. Більше того, за якусь мить він відштовхнув Вершника на крок назад. Розуміючи, що ситуація майже безвихідна, юнак замахнувся правою рукою й угатив по щиту кулаком із такою силою, на яку тільки був здатен. Кулак просвистів у повітрі й продірявив гартовану сталь так легко, ніби щит був зроблений із гнилого дерева. Попри шалену силу удару, Вершник майже не відчув болю, адже кісточки на його кулаці захищали мозолі.

Удар відкинув гнома до протилежної стіни, а його голова неприродно перехнябилась. Потому він повільно сповз на землю, ніби театральна лялька, якій навіщось поперерізали мотузки.

Скинувши з руки пробитого щита, Ерагон спритно витяг з-за пояса свій мисливський ніж. І зробив він це дуже вчасно, оскільки відразу ж потому на нього налетів останній із гномів. Юнак відбив кілька ударів його кинджала, а потім крутонувся й розпанахав гномові руку від ліктя до самісінького зап'ястка. Той зашипів від болю, а його сині очі спалахнули крізь отвори в масці скаженими вогниками. Здавалося, біль тільки роздратував ворога, бо він став вимахувати кинджалом із такою швидкістю, що той ніби розчинився в повітрі. Не наважуючись відбивати ці шалені удари, Вершник відскочив убік і став відступати назад, аж доки не перечепився через одне з тіл і не впав на підлогу, боляче вдарившись плечем об стіну.

Тоді гном злетів у повітря зі зловісним реготом і кинувся на свою жертву, намагаючись завдати їй удару прямісінько в груди. Ерагон тим часом покотився по підлозі. Він розумів, що врятувати його може тільки диво. І в цю мить юнак побачив, як кинджал із шаленою швидкістю, ніби блискавка з неба, летить до його грудей… Але диво все ж таки сталося — в останню мить гном зачепився кинджалом за один із магічних ліхтарів, що висів на стіні, тож Вершникові пощастило уникнути його удару. Він навіть устиг звестися на ноги, але отримав такого потужного штурхана в спину, що пролетів добрі двадцять футів і вдарився об край арки, діставши кілька глибоких подряпин. Потому йому загуло у вухах. Було таке відчуття, ніби хтось устромив йому в кожне вухо по довгій трісці й ті пробили Вершникові барабанні перетинки. Юнак закричав від болю й скрутився в клубок.

Коли шум і біль ущухли, Ерагон насилу звівся на ноги. Він спантеличено озирнувся назад. Тільки тепер Вершник зрозумів, що його відкинуло не штурханом, а потужною вибуховою хвилею, коли розірвався магічний ліхтар. Майже десять футів тунелю були вкриті кіптявою, а в гарячому, ніби в кузні, повітрі кружляв попіл. Гном, що намагався поцілити своїм кинджалом Ерагонові в груди, звивався на землі в передсмертних конвульсіях, із голови до ніг вкритий жахливими опіками. За мить він здригнувся востаннє, і його серце перестало битись. Троє охоронців Вершника лежали без пам'яті в іншому кінці тунелю. Коли Ерагон помітив їх, вони саме почали сяк-так зводитись на ноги. Із їхніх вух жебоніла кров, а самі вони мовчки хапали ротом повітря, ніби риби, яких викинуло на берег. Бороди в бідолах були обгорілі й обскубані. Деякі частини їхніх обладунків ще й досі були розпеченими, проте шкіряні сорочки врятували гномів від опіків.