Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Ми крокуємо по гірській стежині, з обох боків якої урвища в десять миль завглибшки. Адже дуже багато гномів ненавидять і бояться Вершників дракона через ті злочини, що їх скоїли Галбаторікс, клятвопорушники, а тепер іще й Мертаг. Вони також бояться світу, того, що розпочинається поза горами, тунелями й печерами, у яких ми ховаємось. — Орик покрутив на столі кухля: — Надо й Аз Свелдн рак Ангуін тільки погіршують ситуацію, використовуючи страхи свого народу й напучуючи їх проти тебе, варденів і короля Орина… Тож, ставши королем, мені доведеться боротися з Аз Свелдн рак Ангуін. Ми маємо вгамувати їхній страх, а також страх тих гномів, які їх підтримують. Адже навіть тоді, коли я стану королем, мені все одно доведеться дослухатися до їхніх думок, якщо я не хочу втратити підтримки кланів. Розумієш, король чи королева завжди залежатимуть від кланів, якими б сильними вони не були, так само як грімстборітхн залежатиме від родин свого клану. — Закинувши голову, Орик осушив свій кухоль пива й грюкнув ним об кам'яний стіл.

— А чи можу я зробити щось таке, щоб стати ближчим до Вермунда та його прибічників? — поцікавився Ерагон, згадавши грімстборітхн Аз Свелдн рак Ангуін. — Має ж бути хоч якийсь спосіб зруйнувати їхні підозри й покінчити з ворожнечею.

Орик зареготав і звівся з-за столу:

— Для цього тобі доведеться померти.

Рано-вранці наступного дня, притулившись спиною до стіни, Ерагон сидів у одній з кімнат, розташованій глибоко під центром Тронжхейма. Поруч із ним були обрані воїни, радники, слуги й члени родин ватажків кланів, які мали достатні привілеї, щоб спостерігати за переговорами кланів.

Самі ж ватажки сиділи на великих різьблених стільцях довкола круглого столу, прикрашеного гербом Коргана та їнгейтум.

Тієї миті говорив Галдхієм, грімстборітхн Дургрімст Фельдуност. Він був невеличкий на зріст і ледь сягав двох футів. З його плечей спадало кілька візерунчастих балахонів золотавого, червоного й синього кольорів. На відміну від гномів Інгейтум, Галдхієм не підстригав і не заплітав свою бороду, тож вона спадала йому на груди, ніби заплутаний кущ ожини. Залізши ногами на свого стільця, крихітний гном розлючено гупав кулаком по полірованій поверхні столу й горланив:

— Ета! Нарво юді етал ос ісю вонд! Нарво юді етал ос формвн мендуност бракн, аз Варден, хрествог дюр грімстнзхадн! Аз Юргенврен катрід не домар оен етал.

— …Ні, — прошепотів Ерагонові на вухо його перекладач, гном на ім'я Хюндфаст, — я не дозволю, щоб це сталося. Я не дозволю тим безбородим дурням варденам знищити нашу країну. Адже ми й так надто слабкі після війни драконів…

Ерагон так занудьгував, що насилу стримався, аби не позіхнути, й став уважно розглядати гномів, які зібралися за гранітним столом. Неподалік від Галдхієма сидів Надо — круглолиций гном із льняним волоссям. Він увесь час кивав головою, схвалюючи кожне слово Галдхіємової промови. За Надо, замислено чистячи ножем нігті двох пальців, які залишилися на його правій руці, сидів Хавард. Відразу ж за ним нетерпляче совався на стільці Вермунд, чиє обличчя було дуже важко розгледіти через пурпурову вуаль. Потім погляд Вершника впав на Ганела й Ундина, які схилились одне до одного й про щось загадково перешіптувалися, тимчасом як Хадфала, стара жінка-гном, що була ватажком клану Дургрімст Ебардак і третім членом альянсу Ганела, похмуро перечитувала вкритий рунами пергамент, без якого не з'являлася на жодне зібрання. За ними, у профіль до Ерагона, сидів носатий ватажок Дургрімст Ледвонну Манндрат. Його сусідкою була грімстборітхн Дургрімст Награ, що мала розкішну руду косу, вдвічі довшу за власний зріст. Орик сидів поміж нею й Фреовіном, грімстборітхн Дургрімст Гедтралл, — гномом-товстунцем, якого переговори, здавалося, геть не цікавили, адже він не зводив погляду з ворона, що його намагався вирізати невеличким ножем зі шматка дерева. Хрейдамар, грімстборітхн дургрімст Урзхад, який, на відміну від Фреовіна, був стрункий і підтягнутий, як завжди, з'явився на переговори и обладунках і шоломі. Відразу ж за ним сиділа остання представниця можновладних гномів — Йорун. ЇЇї гладесеньку шкіру горіхового кольору псував лишень один невеличкий шрам на лівій вилиці. Вона мала блискуче, ніби атлас, волосся, що вибивалося з-під її чудернацького срібного шолома, зробленого у формі вовчої пащеки. Йорун була вбрана в червону сукню, а її шию прикрашало намисто зі смарагдами, вмонтованими в золото, й поцятковані таємничими рунами квадратики.