Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

«Чим же вони думали?» — нетямився від подиву Роран. З одного боку, загін вчинив правильно, обравши для табору місцину, в якій було зручно захищатися, проте з іншого — вони відрізали собі один із найважливіших шляхів до відступу.

Адже Роранові й повстанцям на чолі з графом Мартландом було нічого не варто вискочити зараз із кущів, загнати ворога в глухий кут поміж пагорбом і річкою та миттю всіх порішити.

Отож Міцний Молот іще й досі не йняв віри, що досвідчені воїни могли припуститися такої дитячої помилки.

«Може, вони з міста, — подумав був він, — або й просто якісь пришелепуваті бевдзі… Але як же їм тоді доручили таке важливе завдання?»

— Ти не помітив якихось пасток? — спитав він у Карна, що разом із Халмаром та ще двома воїнами причаївся в нього за спиною.

Після першої битви до загону Мартланда приєдналось іще чотири лучники, аби замінити поранених і вбитих воїнів. Правду кажучи, юнак не плекав якихось дружніх почуттів до когось із повстанців, проте став відчувати, що весь цей загін — його сім'я, сім'я, якій він може довірити своє життя, так само, як кожен інший воїн загону може довірити своє життя йому.

— Та наче нічого такого, на що можна було б звернути увагу, — пробурчав Карн. — Але все ж таки…

— А вони могли вигадати нові закляття, які ти не можеш розпізнати? З ними є чарівник?

— Важко сказати напевне, але навряд чи…

Роран відсунув іще кілька вербових гілочок, аби краще вивчити розташування возів.

— Щось мені все Не не подобається, — нарешті сказав він. — Якщо з попереднім обозом був чарівник, то чому його немає із цим?

— Чарівників менше, ніж ти можеш собі думати.

— Угу, — Роран почухав бороду, ще й досі не розуміючи, чому обоз аж так недбало поставився до своєї безпеки.

«А раптом вони намагаються спровокувати напад? — подумав Міцний Молот. — Зовні може здаватися, що вони геть до нього не готові, а насправді все може бути зовсім інакше. Проте яку пастку вони нам приготували? Адже на тридцять ліг навкруги немає нікого, а Мертага й Торнака востаннє бачили на півночі, коли ті летіли до Фейнстра».

— Надішли сигнал, — наказав він. — Але попередь Мартланда, що мене дуже непокоїть те, як вони розбили табір. Одне з двох: або це збіговисько повних недоумків, або ж у них є якийсь захист, про який ми навіть не підозрюємо, — магія чи ще якісь гірші витребеньки їхнього триклятого Галбаторікса.

На якийсь час запанувала тиша.

— Я повідомив, — відрапортував потому Карн. — Мартланд каже, що його це теж неабияк здивувало, проте він усе ж таки хоче випробувати долю. Не ховатися ж нам, підібгавши хвости, під спідницею в Насуади.

Роран роздратовано сплюнув, подав знак, і солдати поповзли за ним у той бік, де вони залишили коней. Звівшись на ноги, Міцний Молот спритно застрибнув у сідло Сніговія.

— Агов, тихіше, хлопче, — прошепотів він, поплескавши Сніговія по шиї, коли той спробував стати дибки. У тьмяному світлі грива та шкура його скакуна видавались сріблястими. Правду кажучи, юнак уже не вперше ловив себе на думці, що було б дуже некепсько, аби його кінь мав не такий примітний колір, скажімо, був гнідий або ж вороний.

Знявши із сідла щит, Роран вдяг його на ліву руку й різким рухом витяг із-за пояса молот.

Потому юнак ковтнув слину й, відчувши в руці приємну знайому вагу, міцніше стиснув руків'я своєї вірної зброї.

Коли п'ятеро воїнів були готові до бою, Карн звів угору вказівний палець, заплющив очі, а його губи заворушилися так, ніби він розмовляв сам із собою. Аж раптом поруч із ним засюрчав цвіркун. Немовби розбуджений ним, Карн розплющив очі й мовив:

— У жодному разі не зводьте очей угору, аж доки вони не призвичаяться. І боронь вас боже під час бою дивитись у небо, — потому він став швиденько промовляти слова прадавньої мови.

Коли з небес полинуло чисте біле сяйво, таке ж яскраве, як сонячне, Роран прикрився щитом і неспокійно засовався в сідлі. Сяйво линуло звідкись із-понад табору, тож юнакові жах як кортіло глянути, де його джерело, проте бажання врятувати свій зір було куди сильніше.

Вигукнувши бойовий клич і пришпоривши Сніговія, Роран схилився до його шиї й стрімголов помчав уперед. По обидва боки від нього, тримаючи зброю напоготові, летіла решта повстанців. Коли Сніговій скакав під деревами, Роран кілька разів так зачепився об їхнє гілляччя, що насилу втримався у сідлі, однак невдовзі його вірний скакун опинився на відкритій місцевості й галопом поніс свого хазяїна до ворожого обозу.