Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

За мить з-поміж наметів вийшов Улхарт, і Халмар одразу ж замовк. Ветеран широко розставив ноги й нагадував дуб, чиє коріння сиділо глибоко в землі. Обвівши табір похмурим поглядом, він перевірив, чи всі були на місці, й мовив:

— Сонце вже сіло, тож лягайте спати. Ми виїдемо за дві години до світанку. Конвой має бути за сім миль від нас у північно-західному напрямку. Ми застанемо їх якраз тоді, коли вони тільки попродирають очі… А що робити далі — ви вже й самі знаєте. Паліть усе, що можна спалити, вбивайте кожного, хто вийде до нас зі зброєю! Міцний Молоте, ти поїдеш зі мною. І спробуй-но мені щось утнути, як твій зад миттю опиниться на тупому гаку! — Решта воїнів захихотіли. — Усе, відбій!

В обличчя Роранові били стрімкі пориви вітру, а в його вухах, ніби удари грому, пульсувала кров, поглинаючи всі інші звуки. Несучись галопом, Сніговій нагадував під своїм безстрашним вершником легку морську хвилю.

Юнак не бачив нічого, крім двох солдатів, що сиділи на гнідих кобилах біля передостаннього ворожого воза. Здійнявши молот над головою, Роран закричав так голосно, що в нього самого на мить позакладало вуха. Наполохані вояки похапалися за зброю, та один із них необачно впустив свого списа на землю. Роран тим часом натягнув повіддя Сніговія, звівся на стременах і з усієї сили вдарив бідолаху в плече, розтрощивши йому кольчугу.

Другий солдат усе ж таки встиг замахнутися списом і кинувсь на Рорана, намагаючись влучити йому прямісінько в шию. Відбивши перший удар щитом, юнак так сильно натягнув повіддя свого вірного скакуна, що той став дибки, брикнув ворожого воїна копитом у груди й розірвав його червону сорочку. Той на мить втратив рівновагу, але цього було досить, щоб Роран ударив його молотом по шиї, зламавши відразу ж кілька хребців.

Потому Міцний Молот кинувся до наступного воза, де Улхарт намагався відбитись від трьох супротивників. Коли Сніговій пролітав повз одного з биків, зяпряжених у віз, той махнув своєю великою головою й зачепив одним рогом Рорана за праву ногу. Вершник зойкнув від болю, що, немов шмат розпеченого заліза, пройняв його тіло, і, глянувши вниз, побачив у своєму чоботі величезну дірку, крізь яку визирала роздерта шкіра й порвані м'язи.

Але відчайдушного вершника ніщо не могло спинити, тож за кілька секунд він опинився біля найближчого з трьох солдатів, із якими бився Улхарт, і вибив того із сідла одним ударом молота. Проте другому солдату пощастило ухилитись від смертельної зброї. Він розвернув свого коня й стрімголов поскакав геть.

— Не дай йому втекти! — закричав Улхарт, але Роран уже й так кинувся втікачеві навздогін.

Солдат так відчайдушно бив свого коня шпорами, що невдовзі з його боків бризнула кров, проте як бідолашний скакун не старався, він усе одно не міг бігти швидше за Сніговія. Тим часом Міцний Молот переслідував свого ворога, низько схилившись над шиєю коня, що мчав із такою швидкістю, аж вершникові часом починало здаватися, ніби він летить у повітрі. Урешті-решт, солдат зрозумів, що йому навряд чи пощастить утекти. Тоді він натягнув повіддя, розвернувся й чимдуж помчав Роранові назустріч, вимахуючи шаблею. Юнак помітив це в останню мить і ледь устиг відбити своїм молотом гостре, ніби бритва, лезо. Відразу ж потому Роран кинувся в контрнаступ й хотів був завдати удару згори, проте супротивник хвацько ухилився, встигнувши при тому зачепити його по руках і двічі намагаючись пробити обладунки, які захищали ноги. Роран брудно вилаявся, розуміючи, що перед ним більш досвідчений воїн і що його будь-що-будь слід якомога швидше вибити із сідла, інакше йому вірна смерть.

Напевно, відчувши свою перевагу, ворог став атакувати ще завзятіше, так що Сніговію довелось трохи позадкувати. Аж тричі Роран був певен, що йому вже ніяк не уникнути страшної рани, однак лезо воякової шаблі в останню мить якимось дивним чином оминало юнака, ніби його відводила якась невидима сила. Подумки Роран був красно вдячний своєму братові за його охоронні закляття.

Вирішивши більше не випробовувати долю, Міцний Молот зробив те, чого його супротивник аж ніяк не чекав — він витяг шию, вирячив очі й щосили загорлав «У-у-у!», так, ніби збирався налякати когось у темному коридорі. Солдат спантеличено відсахнувся й тієї ж миті отримав потужний удар молотом по лівому коліну. Його обличчя зблідло від болю, і перш ніж він устиг отямитись, Роран ударив його в поперек, а коли солдат опинився на землі, позбавив його всіх земних страждань важким ударом по голові.