Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Роран у захваті поглянув на коня.

— Який же він чудовий!

— Він найкращий. То ти приймаєш його?

— Із превеликим задоволенням!

Ерагон знову погукав конюха, віддав йому коня й сказав, що відтепер скакун належить Роранові. Коли конюх пішов, Вершник зиркнув на вервечку людей, що хотіли піднести Рорану й Катріні свої подарунки:

— Може, сьогодні вранці ви й були бідними, проте до сходу сонця станете справжніми багатіями. І це добре, бо якщо нам із Сапфірою колись набриднуть війни та мандрівки, ми повернемось до вас і станемо жити у вашому велетенському палаці, який ви збудуєте для всіх своїх діточок.

— Мені чомусь здається: який палац не побудуй, а Сапфірі все одно буде разом із нами тіснувато, — захихотів Роран.

— Та ми завжди будемо раді бачити вас, — мовила Катріна. — Вас обох.

Іще раз привітавши молодят, Ерагон усівся наприкінці столу й почав кидати Сапфірі шматки смаженої курки, поглядаючи, як та вправно хапала їх на льоту. Він сидів там, аж доки з Рораном і Катріною не закінчила розмовляти Насуада, подарувавши їм щось зовсім маленьке, таке маленьке, що юнак не зміг навіть розгледіти його. Коли дівчина відійшла від молодят і хотіла як-небудь непомітно втекти, Ерагон вийшов з-за столу й поспішив її зупинити.

— Що таке, Ерагоне? — спитала Насуада. — Вибачай, але я маю йти. У мене більше нема часу.

— Стривай, це ти подарувала Катріні весільну сукню й посаг?

— Так. А хіба тобі щось не подобається?

— Та ні ж бо, я просто дуже вдячний тобі за те, що ти така щедра до моєї родини… А хіба у варденів уже немає проблем із золотом?

— Є, — зітхнула Насуада, — але вони не такі катастрофічні, як раніше. Після того, як я розробила план із мереживом і перемогла на випробуванні довгими ножами, мандрівні племена присягнули мені на вірність і віддали мені свої багатства. Отже, тепер у нас значно менше шансів померти з голоду або загинути в бою, не маючи належної зброї. — На губах дівчини промайнула посмішка. — Не переймайся… Те, що я подарувала Катріні, усього-на-всього дрібничка, порівняно з тим, скільки треба золота, щоб забезпечити нашу армію всім необхідним. У всякому разі, я не вважаю, що витратила своє золото марно. За нього я купила повагу Катріни й добру волю Рорана. Може, я надто самовпевнена, та мені здається, що його відданість буде значно ціннішою за сотню щитів або списів.

— Слухай, ти що, завжди думаєш про майбутнє варденів? — здивувався Ерагон.

— Завжди. І ти теж маєш це робити. — Насуада хотіла була вже піти, та несподівано повернулася й мовила: — Заскоч, будь ласка, до мого намету перед заходом сонця, і ми відвідаємо тих воїнів, яких сьогодні було поранено. Серед них є чимало бідолах, яких нам уже навряд чи пощастить зцілити. Але їм усе одно буде приємно, що ми хвилюємося за них і цінуємо їхню жертву.

— Я обов'язково прийду, — кивнув Ерагон.

— От і добре.

Весілля було в розпалі. Вершник сміявся, їв, пив і розповідав усілякі історії своїм старим друзям. Бенкет ставав дедалі жвавіший, бо медовуха текла рікою, не згіршою за Джиєт. Невдовзі чоловіки звільнили поміж столами місцину й улаштували невеличкий борцівський турнір, а потім стали змагатися, хто з них влучніше стріляє з лука й краще володіє кийком.

Неподалік від них двійко ельфів, чоловік і жінка, вправлялися на мечах, тонкі леза яких свистіли в повітрі з такою швидкістю, що глядачі аж роти пороззявляли. А після завершення показового бою Арія заспівала всім дуже ніжну пісню, від якої в Ерагона по спині побігли мурашки.

Тим часом Роран і Катріна сиділи здебільшого мовчки, закохано поглядаючи одне на одного. Здавалося, вони не звертають уваги на те, що відбувається довкола.

Коли сонце торкнулося обрію, Ерагон вибачився й сказав, що йому час іти. Залишивши весільний бенкет, вони разом із Сапфірою рушили до намету Насуади, на повні груди вдихаючи прохолодне вечірнє повітря, аби зробити свої думки яснішими. Дівчина вже чекала на них перед своїм червоним наметом в оточенні Нічних Яструбів. Не сказавши жодного слова, вони втрьох попрямували через табір до наметів цілителів, де лежали поранені.

Майже годину Насуада й Вершник пробули з пораненими бідолахами. Дехто з них втратив у бою руки, ноги, очі, а решта заразилась під час боїв з Імперією невиліковними інфекціями. Частина воїнів отримала рани в сьогоднішньому бою. Тут було й чимало солдатів, які, попри всі трави й закляття, що на них накладали цілителі, ще й досі не змогли одужати від часу битви на Палаючій рівнині.