Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Катріна присягнула, що саме так і буде.

Тоді Ерагон посміхнувся й витягнув із кишені червону стрічку.

— Схрестіть свої зап'ястки, — мовив юнак, після чого Роран і Катріна випростали свої руки й зробили так, як він сказав. Поклавши середину стрічки на їхні зап'ястки, Ерагон тричі обмотав нею руки молодят, а потім зав'язав кінці на бантик. — Від свого імені, від імені Вершника дракона, я оголошую вас чоловіком і дружиною!

Юрбою полинули радісні вигуки, а Роран і Катріна, схилившись одне до одного, солодко поцілувалися. Тоді юрба загукала вдвічі гучніше.

Коли молодята випустили одне одного з обіймів, Сапфіра торкнулася до чола кожного з них кінчиком своєї морди. «Живіть довго, і нехай ваша любов із кожним роком тільки сильнішає», — мовила вона.

Повернувшись до юрби, Роран і Катріна підняли з'єднані руки до неба.

— А тепер починаймо весільний бенкет! — радо вигукнув Роран.

Коли наречений і наречена спустились із пагорба до галасливого натовпу, Ерагон і собі попрямував за ними.

Підійшовши до двох стільців, що стояли на чільному місці біля вишикуваних у довгі ряди столів, Роран і Катріна сіли першими, як король і королева свого весілля.

Потому гості вишикувались довжелезною вервечкою, аби привітати їх і піднести свої подарунки. Ерагон був перший. Він щасливо посміхався й тис Роранову долоню, а потім схилив голову перед Катріною.

— Дякую тобі, Ерагоне, — мовила вона.

— Дякую, брате, — додав Роран.

— Це була велика честь для мене, — відповів Ерагон, поглядаючи на них, а потім голосно зареготав.

— Що таке? — ніяково спитав Роран.

— Ви… Ви обоє такі щасливі, ніби з'їхали з глузду!

Катріна й собі весело засміялася. Опинившись в обіймах свого коханого, вона лукаво зиркнула на Ерагона:

— Але ж так воно і є!

— Вам дуже пощастило, що ви сьогодні разом, — вже серйозно сказав Вершник. — Якби Роран не зміг підняти всіх і прийти до Палаючої рівнини або якби разаки забрали тебе до Урубейна, то вас би давно вже не було серед живих.

— Так… але я зробив усе, що від мене залежало, а вони ні… — урвав його Роран. — Давай не будемо затьмарювати цей день думками про те, що б там у разі чого могло статися.

— Я не збирався затьмарювати ваше свято, — мовив Ерагон, озирнувшись на довжелезну чергу людей позаду себе. Він хотів пересвідчитись, що ті стоять надто далеко, аби мати змогу почути їхню розмову. — Я сказав це тільки тому, що ми втрьох є ворогами Імперії. І сьогоднішній день іще раз довів, що ми не можемо почуватись у безпеці навіть тут, серед варденів, оскільки Галбаторікс може будь-коли завдати нам магічного удару. Тому я маю для вас маленький подарунок. — Ерагон вийняв із торбинки, що висіла в нього на поясі, дві звичайні, відполіровані до блиску, золоті каблучки. Напередодні вночі Вершник виплавив їх із останньої золотої кульки, яку видобув із землі.

Більшу каблучку Ерагон віддав Роранові, а меншу Катріні.

Узявши каблучку, Роран уважно на неї глянув, а потім підніс ближче до очей, щоб краще роздивитися руни прадавньої мови, що були вирізьблені на її внутрішньому боці:

— Вони дуже гарні, брате. Але як вони нас захистять?

— Я заговорив їх на три речі, — відповів Ерагон. — Якщо вам знадобиться моя допомога або ж допомога Сапфіри, то крутніть каблучку один раз на пальці й скажіть: «Допоможи мені, Убивце Тіні, допоможи мені, Блискуча Луско». Ми почуємо вас і мерщій кинемось на поміч. А якщо вам загрожуватиме смерть, каблучки водночас повідомлять про це і вам, і нам. Проте це ще не все. Доки каблучки торкатимуться вашої шкіри, ви завжди будете знати, як знайти одне одного, незважаючи на те, як би далеко одне від одного не перебували. — Вершник якусь мить повагався, а потім додав: — Я сподіваюся, ви згодитесь їх носити.

— Авжеж, ми радо їх носитимемо, — мовила Катріна й посміхнулася.

Роран натомість став серйозний.

— Дякую, — сказав він. — Дуже дякую. Як би мені хотілося, щоб ти подарував нам ці каблучки іще до того, як нас розлучили в Карвахолі.

Оскільки в молодят залишалась вільною тільки одна рука, Катріна вдягла каблучку Роранові на середній палець правиці, а той у свою чергу — Катріні на середній палець лівиці.

— Але я маю для вас іще один подарунок, — мовив Ерагон і, повернувшись, свиснув, а потім махнув рукою. За його знаком крізь юрбу став продиратися конюх, що вів за вуздечку Сніговія.

Передавши повіддя Вершникові, конюх уклонився й відійшов убік.

— Роране, — мовив Ерагон, — тобі потрібен гарний кінь. Це Сніговій. Спочатку він належав Бромові, потім мені, а ось тепер я дарую його тобі.