Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Під пагорбом зібралась гамірлива юрба карвахольців і близько половини всіх варденів. Багато хто з воїнів тримав над головою довгі списи, на яких були закріплені вишиті прапори різних кольорів. Коні, серед яких був і Сніговій, мирно паслися за кількадесят футів від людей. Попри всі спроби швидко зібрати людей, Насуаді довелось витрати значно більше часу, аніж вона на те розраховувала.

Коли над юрбою пролетіла Сапфіра, Ерагон відчув, як легкий вітрець торкнувся його ще трохи вологого після миття волосся. Дракон приземлився поруч із юнаком, і той радісно йому посміхнувся.

«Привіт, малий», — мовила Сапфіра.

Іншим разом Ерагон, мабуть, дуже хвилювався б, збираючись виголошувати промову перед купою люду й вести аж таку врочисту та важливу церемонію. Але після битви, яка закінчилася кілька годин тому, усе довкола набуло інших кольорів, і юнакові здавалось, ніби це не реальне життя, а якийсь дивовижний сон. Саме тому він був спокійний.

Біля підніжжя пагорба стояли Насуада, Арія, Нархейм, Джормандер, Анжела, Елва та інші поважні особи. Короля Орина серед них не було — його рани виявились куди серйознішими, ніж здалося на перший погляд, і лікарі ще й досі не покинули його намету. Замість короля прибув його найголовніший урядовець Ірвін.

З ургалів були присутні тільки особисті охоронці Насуади. Ерагон на власні вуха чув ту розмову, під час якої Насуада запрошувала на свято Нар Гарцхвога, але войовничий ургал чемно відмовився, й Вершник, правду кажучи, відчув полегшення. Адже селянам навряд чи було б дуже приємно бачити на Рорановому весіллі цілу купу ургалів. Більше того, дівчині довелося докласти чималих зусиль, аби на свято пустили бодай її вартових.

Невдовзі селяни й вардени зашурхотіли одягом і розступилися, утворивши довгу стежинку, що вела на самісіньку верхівку пагорба. Потому вони натягли прадавні весільні пісні Паланкарської долини. У них ішлося про те, як літо й весна змінюють зиму, а осінь — літо, про те, як тепла земля щороку дає врожай і як в'ють гніздечка вільшанки, про нерест риби і про те, що молоде завжди приходить на зміну старому. Одна з чарівниць Блодхгарма, жінка-ельф зі сріблястим волоссям, вийняла з оксамитової торбинки невеличку золоту арфу й стала підігравати селянам, супроводжуючи їхні прості мелодії тремтливими звуками.

Тим часом Роран і Катріна повільно рушили на протилежному від Вершника кінці стежки. Не торкаючись одне одного, вони почали наближатися до Ерагона. Роран був убраний у нову сорочку, яку позичив у когось із варденів. Він мав гладесенько зачесане волосся, охайно підстрижену бороду, а його черевики виблискували на сонці не згірше за обладунки. Обличчя юнака сяяло від невимовної радості. Ерагон не міг натішитись, що його брат такий красень, проте ще більше вразила його Катріна. Вона, як і належало нареченій, була вбрана у світло-блакитну сукню, мережаний шлейф якої, що простирався футів на двадцять, несло двійко дівчат. На тлі цієї тканини її розпущене волосся сяяло, наче полірована мідь. Тримаючи в руках маленький букетик польових квітів, Катріна була горда, спокійна й чарівна.

Коли жінки побачили шлейф Катріни, вони аж ахнули від захвату. Ерагон тим часом подумав, що слід буде обов'язково подякувати Насуаді, адже саме за її наказом Ду Врангр Гата зробили для Катріни таку розкішну сукню.

Відстаючи на три кроки від Рорана, позад нього повагом крокував Хорст, а біля нього обережно ступала Бірджит, яка, здавалось, найбільше пильнувала за тим, щоб якось ненароком не наступити на шлейф нареченої.

Коли Роран і Катріна були на півдорозі до пагорба, із однієї з тих верб, що росли на березі річки Джиєт, злетіла парочка білих голубів, які несли у своїх лапках вінок із жовтих нарцисів. Катріна сповільнила ходу, й птахи, тричі облетівши довкола неї, обережно поклали вінок їй на голову. Потому вони радісно залопотіли крильцями й гайнули туди, звідки прилетіли.

— Це ти влаштувала? — тихо спитав Ерагон в Арії, але та лиш посміхнулась у відповідь.

Здійнявшись на пагорб, Роран і Катріна мовчки зупинилися перед Ерагоном. Вони чекали, доки селяни закінчать співати пісню. Коли ж звуки останнього куплета розчинились у повітрі, Вершник здійняв руки й мовив:

— Вітаю всіх, хто тут зібрався. Сьогодні ми прийшли сюди, щоб відсвяткувати союз між родинами Рорана, сина Герроу, й Катріни, дочки Ізміри. Вони не заподіяли нікому нічого лихого, й немає нікого, хто б міг претендувати на їхні руки. Утім, якщо це не так, або ж існує ще якась причина, через яку вони не можуть стати чоловіком і дружиною, то розкажіть про неї тут, перед усіма свідками, і ми гуртом вирішимо, як нам бути. — Зробивши паузу, як і мало бути в церемонії, Ерагон повів далі: — Хто хоче говорити від імені Рорана, сина Герроу?