Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Перш ніж Насуада й Ерагон пішли поміж рядами поранених, які лежали прикриті простирадлами, дівчина попередила Вершника, щоб той більше себе не втомлював і не намагався зцілити всіх, кого побачить. Однак він не міг утриматись і шепотів закляття то тут, то там, аби полегшити комусь біль, зняти набряк, заживити зламану кістку або ж позбавити когось потворного шраму.

Серед поранених був один чолов'яга, який втратив ліву ногу нижче коліна, а також два пальці на правій руці. Його коротенька борода геть посивіла, а очі були зав'язані смужкою чорної ганчірки. Коли Ерагон привітався з ним і спитав, як той почувається, чоловік увесь напружився, схопив Ерагона за лікоть трьома пальцями правиці й прохрипів:

— Убивце Тіні, я знав, що ти прийдеш. Я чекав на тебе з минулої ночі.

— Про що ти, чоловіче?

— Про світло, яке залило цілий світ. Хоч на мить я побачив кожну живу істоту довкола себе, від найбільшої до найдрібнішої. Я бачив, як крізь шкіру просвічуються кістки руки. Я бачив хробаків у землі й воронів у небі. І навіть кліщів на їхніх крилах. Мене торкнулись боги, Убивце Тіні! Вони для чогось дали мені цей зір. Я бачив тебе на полі бою, тебе і твого дракона, і ти був схожий на палаюче сонце поруч із тьмяними свічками. А ще я бачив твого брата і його дракона, що теж були схожі на сонце.

Ерагон здивовано звів брови:

— У мене немає брата, чоловіче.

— Та ні ж бо, тобі не надурити мене, Убивце Тіні, — гмукнувши, вів далі скалічений вояк. — Адже мені краще знати. Світ навколо мене палає, і з вогню до мене долинає шепіт багатьох душ, які розповідають мені безліч усього цікавого. Ти можеш сховатись від мене, та я все одно тебе бачитиму, чоловіче з жовтого вогню з дванадцятьма зірками довкруг талії і з найяскравішою зіркою на правій руці.

Ерагон мимохіть торкнувся долонею пояса Белотха Мудрого, перевіряючи, чи на місці дванадцять діамантів, зашиті в нього. З ними все було гаразд.

— Послухай мене, Убивце Тіні, — прошепотів чоловік, притягуючи Ерагона до свого обличчя. — Я бачив твого брата, і він палав. Але він палав не так, як ти. О, ні! Світло просто струменіло крізь нього, ніби ринуло не з його душі, а від когось іншого. А сам він був порожнечею. Розумієш? Йому давали світло якісь інші істоти.

— І де ж вони були, ті істоти? Ти їх теж бачив?

Вояк на хвильку завагався.

— Я відчував їх зовсім поруч, проте не бачив їхніх тіл. І вони були такі злі на цілий світ, ніби геть усе в ньому ненавиділи. Я не можу пояснити тобі краще, але вони були, і їх водночас не було. Одне-єдине, що я добре збагнув, так це те, що я б і на милю не наблизився до тих істот із власної волі, Убивце Тіні. То не люди, я впевнений у цьому А їхня ненависть нагадує заховану в маленьку пляшечку грозу, таку шалену грозу, якої тобі ще ніколи в житті не доводилось бачити…

— А коли пляшечка розіб'ється… — тихо сказав Ерагон.

— Саме так, Убивце Тіні. Інколи я починаю думати про те, що Галбаторікс полонив самих богів і обернув їх на власних рабів. Проте потім я сміюся із себе й називаю себе старим дурнем.

— Чиїх богів? Гномів? Чи мандрівних племен?

— Та яка різниця, Убивце Тіні? Бог — він завжди Бог, і байдуже, чий він.

— Може, воно й так, — буркнув Ерагон.

Коли юнак відходив від ліжка воїна, одна з цілительок відвела його вбік.

— Пробачте його, о володарю, — сказала вона. — Його рани були такі страшні, що він майже втратив здоровий глузд. Цей хоробрий солдат весь час розповідає про сонце, про зірки й про блискуче сяйво, яке йому скрізь ввижається. Інколи може здатися, що він знає про ті речі, про які не мав би знати, але не вірте йому — усе, що він розповідає, він чує від інших поранених, а ті весь час пліткують. Та ви ж самі, певно, знаєте. Адже це єдине, що в бідолах лишилося.

— Я не володар, — сказав Ерагон, — а він не божевільний. Я ще не зовсім збагнув, що й до чого, та в нього надзвичайний дар. Тож коли йому стане гірше або ж навпаки — краще, повідомте про це Ду Врангр Гата.

— Як скажете, Убивце Тіні, — мовила цілителька й шанобливо вклонилась. — Пробачте мені мою помилку.

— А як його було поранено?

— Йому відрізало пальці, коли він у розпалі бою намагався рукою відбити удар меча. А пізніше йому в ногу влучило ядро катапульти й так розтрощило кістки, що ми вже нічого не годні були вдіяти… і нам довелося її ампутувати. Воїни, що були поруч із ним, казали, ніби в ту мить, коли в нього влучило ядро, він відразу ж почав кричати про світло, а піднявши його, вони побачили, що його очі стали зовсім білі. Це може здатися дивним, та зіниці в цього бідолахи кудись зникли.