Сергій Недоруб - Пісочний Годинник

Розділ 5.

Сенатор

Над Кордоном зійшов повний місяць. Було чутно, як на півночі почалося протяжне завивання сліпих собак, спочатку в одне
горло, потім в декілька, доки звук не злився в суцільний меланхолійний реквієм. Із якоїсь причини горезвісна реакція вовків на місяць, укорінена в народних переказах, знайшла практичне втілення в генах
чорнобильських псів, злагодженість завивання яких могла посперечатися з чіткістю поворотів риб у водному середовищі. Проте в Зоні не було поета, який побачив би красу в сумісних діях її безоких породжень.
Вогонь, догораючи, поїдав останні уламки старого дерева, і Горіх підкинув в багаття пару нових полін. Кордон був
єдиним місцем в Зоні, де можна було наважитися ночувати на відкритій місцевості, та ще і розводити багаття. Тому сталкери перед великою подорожжю вирішили взяти максимум від можливості перечекати ніч, не в задушливому бункері і не
на гілці дерева, а розтягнувшись на зеленій траві і вдивляючись в нескінченне небо. Здебільшого це відносилося до Горіха, тоді як Марк мав власні причини вийти вночі на простори Кордону. Він не хотів знаходитися біля сторонніх сталкерів довше,
ніж це було потрібно. Отже вони розташувалися в тихому місці недалеко від проржавілого електровоза Горіх почав розводити багаття власними методами, а Марк взявся за ревізію спорядження, щойно придбаного в барі «Кордон».
Сівши на землю і розстібнувши рюкзак, Марк витягнув чотири сталкерські аптечки, запаковані в синій вологонепроникний поліетилен,
декілька армійських продовольчих пайків моментального приготування, ніж, потужний компактний ліхтар і новенький бінокль.
Все це він виміняв у клана «Чисте Небо» за артефакти і сталкерськую куртку, отриману їм після прибуття в Зону. Основна
частина коштів пішла на посилений захисний комбінезон, в який Марк одягнувся зразу ж. Досить зручний і щільно прилягаючий до тіла, комбінезон користувався популярністю у клана «Воля». Найголовніше, що він був
новий, оскільки вживана захисна амуніція, знята з мертвих сталкерів, популярністю не користувалась. Не стільки з етичних міркувань, скільки з філософських — навіщо потрібен комбінезон, який не врятував свого господаря? Виключенням
були тільки «грішники», які вважали за честь носити броню, зняту з убитих, і бажано з бурими плямами крові.
Сталкер, що продав Марку комбінезон, завірив його, що він оснащений додатковими цирконієвими елементами, які забезпечать
відмінний захист від автоматних черг і осколків. Навряд чи клановець уявляв собі, що таке цирконій, але принаймні, вірив в те, що говорив. На правому рукаві були кишеньки для зберігання пістолетних обойм, що дуже прискорювало
процес перезарядки. На лівому — поглиблення для різних електронних засобів і запасні піхви. Костюм був додатково оснащений приладом нічного бачення, який із зростанням технічного прогресу більше не був коробкою на
голові, а був більш схожий на елегантні окуляри які зв'язувалися з костюмом збоку закамуфльованим кабелем, що від’єднувався, і при необхідності поміщалися в бічну кишеню на грудях.
Кишень було взагалі досить багато і Марк швидко заповнив їх шоколадками і болтами — двома шанованими у сталкерів поняттями. Ніхто вже не пам'ятав, звідки пішла
традиція визначати межі аномалій киданням болтів зате кожний цінував переваги смачних і поживних шоколадних батончиків.
Марк перевірив пояс, на якому кріпилися піхви, детектор аномалій і дюжина окремих гумових контейнерів для зберігання
питної води. Старий, але дуже вдалий винахід, що дозволяв пити через тонку еластичну трубку яка пристібалася до будь-якого з контейнерів.
Відстібнувши від пояса металеву флягу, Марк якийсь час дивився на неї, потім побовтав, перевіряючи цілісність. Субстанція, яка містилась в середині не могла просочитися назовні, оскільки внутрішні стінки фляги були викладені кришталем. Разом з тим, що містилося в середині, а конкретно - це була напіврідка маса, дана дивна конструкція, спаяна з матеріалів що використовуються
в авіапромисловості , викликала б азарт у фізиків, хіміків і естетів одночасно. Марк сунув флягу в кишеню рюкзака — спати з нею на поясі було небажано, хоча роздавити її можна було хіба що гусеницями
танка.
В рюкзаку залишалися лише артефакти, потрібні Марку і ті, які збути було не можливо, та і не потрібно було.
Одна Нічна Зірка, химерне утворення у формі оранжевого корала що підвищує кулестійкість, натомість знижуючи опір радіації. Три Облівіон Лоста разові дії. Одна шипаста Колючка, що очищає організм
від будь-якого шкідливого випромінювання але розкриваюча на ньому всі свіжі рани і навіть в деяких випадках старі шрами. Дві коричневі напівпрозорі Слюда, вмить поновлюючі
цілісність організму, але роблячі його на якийсь час невиправдано сприйнятливим до різних опіків. В асортименті був навіть один Дементор, що підвищує концентрацію уваги і здатність мислити, але нагнітаючий при цьому найжорстокішу
депресію і небажання жити. Не дивлячись на високу цінність і те що вони були основною причиною перебування людей в Зоні, артефакти були сталкерським прокляттям, і їх було слід використовувати
тільки у міру гострої необхідності. Деколи вони могли врятувати життя, вчасно вилікувавши людське тіло проте за цим завжди слідувала платня у вигляді відхилень в іншій області здоров'я. Це була дуже небезпечна гра, з приводу
якої християнська церква провела б дуже мудру аналогію з диявольським контрактом. Але за рівнем азарту і божевілля з артефактами не могли порівнятися навіть казино, екстазі і відеоігри, разом узяті.
Витагнувши Кам'яну Квітку, Марк дозволив собі помилуватися відблисками полум'я від багаття, що виявилися на поверхні артефакту.
Даний артефакт був порівняно недорогий, і був у великих кількостях розкиданий на Кордоні але споглядання його біля багаття чудово заспокоювало, що зараз було дуже доречно. Образ химери не виходив у Марка з голови. Це була
найзагадковіша істота Зони, що не підлягала дослідженню. Марк не сумнівався що вони ще зустрінуться.
— Про що думаєш, брате? — запитав Горіх, сідаючи біля багаття і розкриваючи банку м'ясних консервів.
Йому дістався стандартний комбінезон сталкерів, точно такий, який був у Борланда. Костюм був широко поширений в «Чистого
Неба» і одинаків південних районів Зони, як краще рішення для більшості складнощів. Але належного захисту в таких місцях
як кислотні болота і вогнища підвищеної радіоактивності, не забезпечував, так само як і не міг уберегти власника від попадання
заряду дробу впритул. Бували випадки. Власне, враховуючи схильність сталкерів уникати стрільби і ходити лише в місцях де захист як такий не обов'язковий, це не було великою проблемою.
— Думаю про минуле, — відповів Марк.
Горіх розуміюче закивав.
— Я теж, — відповів він. — Коли йшов в Зону, думав, тільки про майбутнє і думатиму. А тут, за рідними сумую.
В той час, як Марк займався спорядженням, Горіх збігав до Сидоровича, в якого без зайвих слів і не привертаючи уваги закупився
продуктами харчування. В цілому за все було сплачено артефактами Марка плюс дві Медузи в загальну касу додав від себе Горіх, гордий тим, що веде торгові відносини артефактами, знайденими особисто ним самим. І, хоча вартість Медузи за місцевими мірками дорівнювала вартості продовольства на добу без урахування
цигарок, радість молодого сталкера можна було порівняти з відчуттями американських колонізаторів Дикого Заходу на золотих копальнях.
Причина, по якій Марк погодився узяти його з собою, була проста. Ніколи не потрібно відмовлятися, якщо тобі пропонують
не просто партнерство, а справжню дружбу, тим більше коли друг дійсно може сильно допомогти.
Вклавши спорядження назад в рюкзак, Марк оглянув Форт-12. Він все ще користувався пістолетом Пластуна, оскільки він
несподівано прийшовся йому до душі і зручно лягав у долоню. Перспектива стріляти в людину і тим більше вбивати не викликала у Марка ніякого відчуття. Будь-яке насильство було йому не властиве
з дитинства. Але за останні п'ять років він начисто витравив з себе всі риси вдачі, які могли йому перешкодити в Зоні. Він покладався на власний здоровий глузд. Лише коли його власний інструктор сказав йому, що він став справжньою бойовою машиною,
Марк зрозумів, як сильно змінили його, п'ять років жорстоких тренувань, морально і фізично. Мало б хто здогадався що троє вбитих Марком мародерів були першими його жертвами. Борланд мав рацію: він дійсно скористався гранатою, засунутою
в артефакт Тісто, унаслідок чого енергія вибуху була посилена і перенаправлена не у всі сторони як свідчить відомий закон фізики, а горизонтально. Не знаходився б Борланд на вежі, загинув би з іншими. Хоча безпечна зона
Тіста знаходиться не над площиною ударної хвилі, а під нею. Буквально в півметрі, який би хаос не бушував вгорі.
Заховавши зброю в кобуру на поясі, Марк дістав з рюкзака останню і найважливішу річ, загорнену у шматок білосніжної матерії.
Кинувши погляд на Горіха і переконавшись, що той дивиться в іншу сторону Марк обережно витягнув невеликий чорний кристал.
Відчуття того, що саме він тримає в руці, пробрало сталкера спочатку жаром, потім холодом, відчуттям небезпеки, відповідальності,
і в результаті залишилося лише відчуття гострої і тиснучої самотності. Жодна людина не була здатна винести самого факту володіння Чорним Кристалом. Марк уважно дивився на блискучий уламок, в черговий
раз сподіваючись, що той хоч якось проявить себе. Але чужорідний камінь не подавав ніяких ознак активності, так само чекаючи інструкцій, яких, зрозуміло, не послідувало. Марк знову обернув Кристал тканиною і заховав його в
самому низу рюкзака.
— Пити як хочеться, — сказав мрійно Горіх. — Квасу б зараз холодного. Так щоб в ніс шибонуло.
— Звикай до важкого життя, — відповів Марк і злегка посміхнувся.
Горіх «злегка» усміхатися не міг, і продемонстрував щиру і добродушну усмішку до вух.
— Як ти думаєш, Марк, що там, за Заслоном? — запитав він.
Марк тільки похитав головою.
— Не знаю, друже, — чесно признався він. — Але дуже хотів би дізнатись.
Горіх тільки кивнув і продовжив займатися багаттям. Дивлячись на товариша, необтяженого жодними внутрішніми проблемами,
Марк прагнув знайти хоч якісь асоціації з тим, ким був він сам до виникнення Зони. Спогадів про ті часи ставало з кожним днем все менше, залишаючи тільки до наївності простий теперішній час і чітку мету,
що затулила собою всі питання і сумніви. Якщо в світі і існувала доля то Чорний Кристал давав повне право міняти її на свій розсуд, а причина, по якій Марк опинився в Зоні, просто не залишала
іншого вибору, окрім як кувати власну долю самостійно.
Якщо ж долі немає, то саме час було її створити.
Думки Марка були перервані звуками кроків, які наближались. Озирнувшись, він побачив людський силует. Втім, в Зоні було
як мінімум п'ять-шість видів створінь, чиї контури нагадували людські тому Марк внутрішньо напружився і розстібнув пальцем кобуру.
Горіх теж підвівся, підчепивши рукою ремінь автомата, і крикнув:
— Стій, стріляти буду!
— Не стріляйте, сталкери! — почувся тонкий голос.
Хоча за мірками Зони таке коротке і зовсім нічого не прояснююче прохання про мир було недостатнім, Горіх все ж таки не
став стріляти. Фігура наблизилася і світло осяяло простодушне обличчя людини середніх літ маленького зросту і з майже дитячим поглядом.
— Сенатор! — здивувався Горіх. — Ти що тут робиш?
— Пустіть погрітися у багаття? — попрохав Сенатор, дивлячись на Марка.
Марк зачекав.
— Я не відніму у вас багато часу, — сказав Сенатор і сів поряд з вогнем, витягнувши до нього руки. — Пробачте,
друзі мої, але мої пальці вже не ті. Погано мені даються холодні ночі.
На Сенаторі був надітий щільний плащ з довгими полами і капюшоном, який не мав нічого спільного із сталкерським обмундируванням.
Звичайнісінький плащ який можна помітити дощовими вечорами в густонаселених містах на поспішаючих з роботи до домашнього чаю обивателях. З собою
у нього не було видно ні рюкзака, ні зброї, хоча під плащем можна було заховати зовсім небагато корисного в Зоні добра. Але
як говорив сталкер Клик, у кожного свій стиль.
— А що ти тут робиш? — запитав Горіх, теж сідаючи і кладучи автомат на землю.
— Вирішив спробувати щастя в пошуку артефактів, — відповів Сенатор, дивлячись на Марка. — В таку ніч гріх залишатися в дома.
Потрібно цінувати все, що бачиш навкруги себе і насолоджуватися цим, поки не закінчився відпущений тобі час. А ти, мій
друже очевидно, Марк?
— Так, — відповів Марк, всідаючись з протилежної сторони від багаття. — Ми знайомі?
— Твоя слава тебе випереджає, — відповів Сенатор, поволі наблизивши пальці майже до самого полум'я. — І твій друг дуже
добре озивався про тебе сьогодні в барі.
Марк кинув косий погляд у бік партнера, і Горіх із збентеженою усмішкою знизав плечима.
— Вечерятимеш? — запитав Горіх, протягуючи Сенатору відкриту банку квасолі з грибами.
— Дякую, це дуже доречно, — сказав Сенатор привітно, беручи банку і кладучи її на вугілля. — Ось, до речі, мій
внесок до загального столу.
С цими словами Сенатор запустив руку в одну з бездонних кишень плаща і витягнув пластикову літрову пляшку, яку передав
Горіху.
— Тримай подарунок, сталкер, — сказав він. Горіх здивовано прийняв пляшку, відкрив, приклався і зробив ковток, після
чого його обличчя забарвилося подивом.
— Квас, справжній квас! — сказав він. — Звідки це у тебе?!
— З бару, звичайно! — відповів Сенатор з лукавим сміхом. — Подібні речі тут зберігаються лише в броньованих холодильниках.
— Чудово! Марк, спробуй! — вигукнув Горіх, передаючи пляшку. Марк узяв її і спробував. Квас був дійсно непоганий — наполягаючий,
холодний і несподіваний.
— Дякую, — коротко сказав він і передав пляшку Сенатору. Той теж відпив трохи і повернув Горіху.
— Ваше здоров'я, друзі мої, — сказав Сенатор.
Витягнувши складаний ніж, він двома рухами перетворив його у вилку, підняв розігріту банку і взявся за їжу. Марк поглянув
на Горіха, який заспокійливо прикрив очі і кивнув.
— Прошу вибачити мене за вторгнення, мені потрібно десь передихнути, — продовжував Сенатор, спустошивши банку. — А оскільки
Горіх одного разу скористався моєю гостинністю на іншому районі Кордону при аналогічних обставинах я визнав достатньо прийнятним випробувати ваше терпіння, коли це стало необхідним.
— Ти тоді здорово мене виручив, Сенатор, — сказав Горіх з легким рум'янцем на щоках, помітним навіть при такому освітленні. —
Я приповз без єдиного патрона і дико стомлений.
— Більш того, мій юний друг, без єдиної зубочистки, — додав Сенатор, вперше за зустріч подивившися на молодого сталкера. —
І ти з'їв всю мою вечерю і відключився, хоча за правилами, якщо вночі в Зоні разом виявилося двоє і більш персон то потрібно по черзі стояти на варті, не звертаючи увагу на стомленість. Але я не виню тебе, оскільки впевнений, що цього разу ти вчиниш мудріше.
— Ми планували чергувати по черзі, — вимовив Марк, не помічаючи зовсім зніяковілого Горіха.
— І хто повинен був стояти першим? — запитав Сенатор.
— Я, — відповів Марк. — До двох годин.
— Боюся, друже, тобі довелося б чергувати до ранку, — сказав Сенатор, знову дивлячись на Марка. — не Можна недооцінювати
схильність цього хлопчини до сну.
— У кожного свої недоліки, — заперечив Марк.
— У кожного своє розуміння сну, — відповів Сенатор.
Настало мовчання, на фоні якого тріск полум'я чувся особливо чітко, і Марк раптово зрозумів, що завивання чорнобильських
псів припинилося. 1
— Ти навіть не помітив, як стало тихо навколо, — вимовив Сенатор, немов прочитавши думки Марка. — І в потрібний момент
ти можеш не помітити грому. Ти зовсім нова людина в Зоні, а вона зовсім нова для тебе. У взаємостосунках Зони і кожного сталкера є свій, індивідуальний термін, протягом якого вони звикають один до одного. Але
ти не таки простий, сталкер Марк. Це відчувається. Ти ніколи не звикнеш до Зони.
— Не знав, що я настільки виділяюся, — сказав Марк, знову розглядаючи лежачу поряд Кам'яну Квітку.
— Виділяєшся. Це помітили майже всі мешканці Кордону.
— Майже, але не всі. І я не планую звикати до Зони.
— Зона у кожного своя, — зітхнув Сенатор. — Для більшості сталкерів вона стала останнім притулком. Як у живих, так і у
тих, що пішли в кращий світ. Або в гірший, кому яка участь випала. Проте притулок не завжди стає таким який людина вибирає добровільно. Щасливий той, кому є куди йти із Зони. А як бути з тими, для кого Зона — останній шанс?
— До чого ти хилиш? — запитав Марк.
— Я хилю до того, що ти один з тих, для кого Зона стала останнім шансом знайти спокій.
Горіх, для якого ці розмови були занадто мудрованими, був зайнятий чищенням автомата зовні, тому він не бачив враженого
обличчя Марка.
— Чому це Зона стала для мене останнім шансом? — запитав Марк, відчуваючи легке тремтіння.
— Ти людина рішуча, але твоя рішучість залишкова. Основна її частина пішла на те, щоб набратися сил зробити вибір і
прийти в Зону, щоб остаточно все взнати.
— Хто ти? — запитав Марк, зціплюючи і розтискавши кулаки. — Ти ж мене не знаєш.
— Я той, кого ти перед собою бачиш, — відповів Сенатор. — І, хоча я не знаю подробиць про той камінь, що ти носиш на серці,
я, проте, бачу тебе у загальних рисах. Бачити і розуміти чию-небудь роль в загальній картині набагато краще ніж помічати окремі і нічого не значущі подробиці, Марк.
— У кожного свій камінь на душі, — тихо сказав сталкер.
— Але твій камінь не породжений тобою. Це переживання за іншу, близьку тобі людину. Це відразу видно по тобі, і це
помітили б всі інші, не будь у них власного каміння, ними ж самими і породженого. Егоїст не бачить чужого болю. Але твій біль дійсно сильний, раз закинуло тебе в Зону.
Тремтіння Марка посилилося, і він присунувся ближче до полум'я.
— Ось чому ти тут, — продовжував Сенатор. — В своєму світі перед тобою встали нерозв'язні питання, відповіді на які ти
міг знайти лише в Зоні. Але Зона — місце підступне. Вона може дати будь-яку відповідь, після чого може так само легко убити
того хто цю відповідь шукав. Проте твій біль виявився настільки сильним, що ти готовий навіть на смерть, лише б це принесло
тобі пояснення. От чому ти тут. Щоб знайти спокій. І ти на все підеш, щоб докопатися до істини.
— На все, — глухо підтвердив Марк.
— Бачу, тобі вже довелося вбивати людей.
— Довелося, — прошепотів Марк.
— Ти не знайдеш собі миру, якщо зараз все кинеш і повернешся додому.
— Я не збираюся повертатися, — вимовив Марк, намагаючись оволодіти собою і відновити дихання. Напруга останніх років,
яку він ретельно стримував у собі, відчайдушно проривалася назовні в самий непідходящий момент. Він закрив обличчя руками і побажав, щоб Горіх кудись відлучився з будь-якого приводу, і його бажання раптово збулося.
— Я скоро буду, — оголосив Горіх, повісив автомат на плече і встав. — Матінка-природа кличе по особистій потребі.
— Будь обережний, — сказав Сенатор і Горіх пішов, щось насвистуючи.
— Я не повернуся, — повторив Марк трохи голосніше, відводячи руки від обличчя. По його щоках котилися сльози. — Вийде
у мене або не вийде, повернутися назад у мене немає шансів.
— Вийде, звичайно, — завірив його Сенатор. — А повернешся ти чи ні, вже не так важливо. Було б це важливіше, ти б просто
не прийшов сюди. В будь-якій справі потрібно бачити успіх не в тому, щоб обов'язково добитися результату, а в тому щоб кістками лягти, але зробити все, на що ти був здатний. Це закінчиться або отриманням бажаного, або загибеллю на шляху
до нього. І те, і інше можна вважати успіхом. Жити по-іншому просто не має сенсу.
— Тоді я безумовно маю намір добитися успіху, — похмуро сказав Марк.
— І що ж тебе гризе? — запитав Сенатор.
Марк глибоко зітхнув і заспокоївся.
— Те, що я можу не витримати і стати кимось іншим, — відповів він.
— Так, це дійсно небезпечно, — погодився Сенатор. — Дозволь, я спробую вгадати, що конкретно ти збираєшся зробити. Ти
йдеш в глибінь Зони. Саме там і зберігаються відповіді на питання, які тебе цікавлять.
— Наскільки я тебе взнав за ці п'ять хвилин, тобі не склало труднощів здогадатися про мої наміри, — відповів Марк, беручи
із землі гілочку і крутячи її в долоні.
— Тоді дозволь мені вгадати і причини. Другий вибух в районі ЧАЕС зруйнував безліч життів, і це якимсь чином торкнулося
близької тобі людини. І ти маєш намір дістатися до північних районів Зони, щоб про все дізнатись. Я маю рацію?
Різким рухом Марк зламав гілочку і нерухомо втупився на обидві її половинки. Сенатор акуратно витягнув їх з його пальців.
— Зламати завжди простіше, ніж відновити, — сказав він і кинув половинки у вогонь. — Але все таки можна. Набагато гірше,
якщо осколки згоряють. Тоді відновити їх неможливо, і залишається лише гірка пам'ять.
Марк нічого не відповів.
— А ось і я, — почувся голос Горіха. — не чекали?
— Побудь тут, я теж пройдуся, — сказав Марк, встав і, засунувши руки в кишені і кинувши багатозначний погляд на Сенатора,
попрямував в темноту дерев.
— До речі, потрібно викинути сміття, — сказав Сенатор, узяв порожню банку і піднявся. — Ти
тут не сильно скучатимеш?
Горіх, не відриваючись від пляшки з квасом, скосив на нього очі і щось гмикнув.
Відійшовши метрів на тридцять, Марк закрив очі, обхватив стовбур дерева рукою і безсило притиснувся до нього лобом. Звисаючі
з гілок сіруваті волокна Пекучого Пуха потягнулися до нього але хмару обпалюючих частинок так і не викинули — дерево набиралося сил для завтрашнього полювання. Ліс застигнув, нагадуючи
кадр на фотоплівці. Не ворушився жоден листок, жодна травинка. Лише мерехтіння зірок при повному Місяці створювало видимість
руху.
Відпустивши дерево, Марк притулився до нього спиною і з силою провів рукою по обличчю. Одна частина його плану вже була провалена.
Він як і раніше залишався людиною, даючи людську оцінку власним вчинкам. В його місії не можна було розраховувати ні на розум, ні на інтуїцію, оскільки обидва даних психологічних направляючих відчайдушно
сигналізували йому, що він просто збожеволів.
Сенатор безшумно виник перед ним, дивлячись з самим заспокійливим виразом, на який тільки був здатний.
— Я не буду випитувати у тебе подробиці, — сказав він. — Але якщо ти хоча б фізично не знаходитимешся поряд з тими, хто
тебе підтримує, ти зламаєшся. Сталкери, що знаходяться в Зоні, мають власні, але дуже схожі проблеми. Найсильніші духом слабіють в умовах самотності. Ти більш самотній в цьому місці, ніж будь-хто інший.
Марк опустив руку і крізь зуби втягнув в себе повітря.
— Я за п'ять років не відкрився жодній людині, — сказав він, гойдаючи головою. — Ні кому. Думав, зможу тримати все
в собі. Навіть пишався цим. Але тоді було простіше. Довкола завжди були люди. Спокійні, цивілізовані люди. І усвідомлення власної таємниці не так сильно обтяжувало. А тут я сам по собі.
— Можу я тебе попросити про дещо? — вимовив Сенатор.
— Про що? — запитав Марк тихо.
— Я прошу довести мене до Заслону.
Марк випрямився і відсунувся від дерева.
— Навіщо? — запитав він.
Сенатор моргнув.
— Я хочу додому.
— Заслін твій будинок?
— Ні, звичайно, — Сенатор сунув руки в кишеню і зробив пару кроків до Марка. — Але там я стану ближче до дому.
Марк спробував оволодіти з круговертю думок в голові. Вийшло не дуже вдало.
— Група вже укомплектована, — сказав він. — Окрім цього, я тебе не знаю, що б ти мені не говорив.
— Наскільки я розумію, головним у вашій групі повинен бути хто-небудь з провідників. Значить, це не ти.
— Не я.
— Отже, він вирішує подібні питання. Запропонуй йому мою кандидатуру як члена команди. Якщо він відмовиться, я піду.
Марк нічого не відповів, і Сенатор продовжував:
— Що до того, що ми з тобою не знаємо один одного, то скажи мені, Марк, чи багато ти розмовляв з іншими сталкерами,
щоб з упевненістю заявляти, що знаєш їх краще, ніж мене?
Ці слова прояснили свідомість Марка. Напружено намагаючись поставити кожну думку на місце, він був вимушений визнати,
що Сенатор насправді став йому більш близьким співбесідником, ніж Борланд або Горіх які його привернули своєю простотою і передбаченістю.
— Що до того, чим я можу стати в нагоді, — як ні в чому не бувало, продовжував Сенатор, оглядаючи нічні околиці. — То
я, що називається, можу відчувати Зону. Дуже добре переношу психологічно будь-які її прояви і адаптуюся до ситуації за допомогою духовного злиття з її суттю. Сталкери
називають це шаманством.
Власну характеристику Сенатор виклав чітко і без тіні роздумів. Марк як і раніше мовчав, і Сенатор закінчив свою
промову:
— Скажу тобі ще одну річ. Як би ти не прагнув забути своє людське єство, я протягом всього часу, що ми проведемо разом,
буду тобі про неї нагадувати. Якщо ти станеш поводитися як машина, то, досягнувши мети, забудеш навіщо до неї йшов. Я зроблю все, щоб не допустити цього.
Невідомо, наскільки Сенатор знав, про що говорить, але, як завжди, безпомилково потрапив в десятку. Марк криво
посміхнувся і вимовив:
— Ти прийнятий. Я поговорю з головним.
— Дуже добре, — сказав Сенатор з незворушним виглядом, немов він іншої відповіді і не чекав. — Тепер раджу повернутися
до багаття, поки наш юний друг не надумався нас шукати.
Зворотний шлях вони виконали мовчки і застали Горіха в безтурботному стані, переглядаючого третій сон. Сенатор розсміявся:
— Ха! Що я говорив? Схоже, один з команди вже трохи нас випереджає. Рекомендую послідувати його прикладу. Виспатися
зараз не зашкодить.
Марк не знайшов в собі сил заперечувати, до того ж в запереченнях не було необхідності. Він просто ліг на землю, поклавши
під голову рюкзак, і схаменувся:
— Зараз моя черга чергувати.
— Спи, — сказав йому Сенатор, сідаючи і протягуючи руки до багаття, як і на початку своєї появи. — Якщо знадобитися мене
змінити, я скажу.
Марк відкинувся на рюкзак, востаннє за цей насичений день подивився на небо і закрив очі. Зізнавшись собі, що він може
не витримати операцію, він відчув себе набагато краще і чесніше з самим собою. З приводу Сенатора, Марк не відчував ніякого хвилювання. Помічник, який здатний у разі чого витягнути всю справу на власних
нервах, просто необхідний. І вперше з тих пір, як Марк з'явився в Зоні, він засинав в компанії сторонньої людини, але з обнадійливою і твердою упевненістю, що він вчинив правильно.