Такі висловлювання були дуже типові для Віктора, мабуть, найвідомішого на планеті популяризатора науки – з погляду його шанувальників – чи «попнауковця» – з погляду його не менш численних ганьбителів. Було б несправедливо називати їх ворогами: захоплення його талантами було повселюдне, хай навіть час від часу хтось і висловлював їх з неохотою та заздрістю. Його м’який середньотихоокеанський акцент (мешканців західних прибережних штатів США) та нестриману жестикуляцію, яку він видавав на камеру, пародіювали всі, кому не ліньки, а до того ж йому приписували заслугу (чи вину) у відродженні моди на довжелезні бороди.
– Людина, яка відрощує стільки волосся, – любили казати його критики, – напевне, має, що приховувати.
Вілліс, безумовно, був найупізнаваніший з усіх шістьох віпів, хоча сам Флойд, який давно вже не вважав себе знаменитістю, з іронією називав решту з цієї шістки «знаменитою п’ятіркою». Стосовно ж інших тих знаменитостей, то, приміром, Іва Мерлін і раніше, ще на Землі, – у ті рідкісні хвилини, коли часом вибиралася зі своєї квартири, – прогулювалася по Парк-авеню часто зовсім ніким не впізнаною. Тим часом Дмитрій Михайлович, на превеликий свій жаль, був на десять сантиметрів нижчий за середній зріст, і саме цим, мабуть, і можна було пояснити його пристрасть до оркестрів на тисячу виконавців – реальних чи синтезованих, – де він легко змішувався з оркестрантами, що ніяк не сприяло тому, щоб його образ став широковідомим.
До категорії «невпізнаваних знаменитостей» потрапили також і Кліффорд Ґрінберґ та Марґарет М’Бала, хоча це, безумовно, зміниться, коли вони повернуться на Землю. Перша людина, що колись висадилася на Меркурій, мала приємне, але нічим не примітне обличчя – із тих, які досить важко запам’ятати. До того ж відтоді, як про Кліффорда день і ніч без угаву тільки й ішлося в новинах, минуло вже тридцять років. Ну, а міс М’Балу значна більшість із мільйонів її читачів навряд чи впізнала б, бо та належала до тієї категорії письменників, що не захоплюються саморекламою на ток-шоу та автограф-сесіях.
Її літературна слава стала однією з сенсацій 40-х років XXI століття. Наукове дослідження грецької міфології зазвичай має мало шансів на те, щоб опинитись у списку бестселерів, але міс М’Бала перенесла вічні та невичерпні сюжети отих міфів в умови сучасної космічної епохи. Імена, які досі століттями були звичні хіба що для вух астрономів та антикознавців [32] Антикознавці – знавці античності (насамперед латинської і старогрецької мов та історії Стародавньої Греції й Риму).
, нині були на язиках у кожної освіченої людини: тепер-бо чи не щодня приходили новини з Ганімеда, Каллісто, Іо, Титана, Япета чи то навіть з іще менш відомих широкому загалові світів, як-от Карме, Пасіфе, Гіперіон, Феба…
Та хоч би там як, а на книжку Марґарет чекав би щонайбільше лише скромний успіх, якби вона не здогадалася заглибитись у складне сімейне життя Юпітера-Зевса, «батька всіх богів» (а крім цього, і в багато інших моментів). До того ж ще й один геніальний редактор дуже вдало змінив попередню назву книжки «Вигляд з Олімпу» на «Пристрасті божі». Заздрісні ж теоретики зазвичай іменували цю книжку «Олімпійські фіґлі-міґлі», хоча в душі незмінно досадували, що написали її не вони.
Тож воно зовсім і не дивно, що саме Меґґі М. – як швидко охрестили її попутники – першою вжила вислів «корабель дурнів» [33] «Корабель дурнів» – тут натяк на сюжет знаменитого однойменного твору Кетерін Енн Портер ( Ship of Fools ), написаного в 1962 році.
. А Віктор Вілліс із завзяттям підхопив його й скоро навіть виявив у ньому цікаву історичну паралель: майже століття тому сама Кетерін Енн Портер разом із групою науковців та письменників під кінець першої фази дослідження Місяця спостерігала з борту океанського лайнера за запуском «Аполлона 17».
– Я візьму це до уваги, – доволі недоброзичливим тоном проказала міс М’Бала, коли їй переповіли його міркування. – Можливо, настав час для третього варіанта. Але я розберусь із цим, звісно ж, тільки тоді, коли ми повернемося на Землю…
А що стосувалося Рольфа ван дер Берґа, то минув далеко не один місяць, перш ніж він знову дістав змогу скерувати всі свої помисли та зусилля на гору Зевс. Підкорення Ганімеда було справою доволі нелегкою, і тому Рольф цілими тижнями не бував у своєму головному офісі на базі Дарданус, бо досліджував місцевість, де в майбутньому мала пролягти однорейкова залізниця «Гільгамеш – Осіріс» [34] Гільгамеш, Осіріс – тут назви кратерів на Ганімеді.
.
Читать дальше