Артур Кларк - 2061. Третя одіссея

Відкриття величезних покладів льоду під поверхнею ґрунту в долині Шретера, звивистого каньйону, який ішов від кратера Аристарха, докорінно зменшило кошторис космічних перельотів. Відтепер Місяць перетворювався на своєрідну заправну космічну станцію – і саме там, де це було потрібно: на самісінькому краєчку гравітаційного поля Землі, на самісінькому початку далекої подорожі до інших планет.

«Космос», найперший зореліт у космічному флоті Цунґа, передовсім був призначений для перевезення вантажів і пасажирів за маршрутом Земля – Місяць – Марс, а також – після доволі непростих та хитромудрих домовленостей, досягнутих із десятком організацій та урядів, – для тестування мюонного двигуна, який на той час усе ще залишався експериментальним. Побудований на космічних верфях, розташованих таки ж на Місяці, у Морі Дощів, той космічний корабель мав цілком достатню тягу, щоб без вантажу відірватися від поверхні супутника. Надалі ж він тільки літатиме від орбіти до орбіти й ніколи вже не торкнеться поверхні жодного небесного тіла. Маючи одвічну схильність до самореклами, сер Лоренс облаштував усе так, щоб перший політ його зорельота відбувся 4 жовтня 2057 року – на соту річницю запуску першого штучного супутника Землі.

За два роки до «Космосу» приєднався ще один зореліт – його сестра. Її назвали «Ґалексі» [27] Galaxy (англ.) – тобто «Галактика». , і вона призначалася для польотів за маршрутом Земля – Юпітер. Цей зореліт мав уже достатню тягу, щоб сідати й злітати безпосередньо з будь-якого із супутників Юпітера, однак ціною значного жертвування корисним навантаженням. У разі потреби «Ґалексі» могла навіть повернутися на свій причал на Місяці для ремонту. Поза сумнівом, вона була найшвидшим транспортним засобом, який будь-коли створювала людина: якби, скажімо, «Ґалексі», наче в екстатичному та нестримному нападі оргазму, спалила, прискорюючись, ураз увесь запас свого палива, то досягла б швидкості тисячі кілометрів на секунду, яка перенесла б її від Землі до Юпітера за тиждень, а до найближчої зірки лише трохи більше ніж за десять тисяч років.

Третій корабель цього зоряного флоту – справжня відрада й гордість сера Лоренса – поєднував у собі все найкраще, що було застосоване під час будівництва двох його попередників. Але «Юніверс» від початку будували не для вантажоперевезень. Головним його призначенням було насамперед стати першим пасажирським круїзним лайнером на космічних лініях, що мали простягнутися аж до Сатурна, перлини всієї Сонячної системи.

Для першого польоту цього зорельота сер Лоренс запланував дещо ще приголомшливіше, але затримка з його будівництвом, спричинена суперечками з Місячним відділом Реформованої профспілки водіїв вантажного транспорту, ці його плани порушила. Часу залишалося тільки для проведення попередніх льотних випробувань та для сертифікації у Страховому товаристві Ллойда наприкінці 2060 року, після чого «Юніверс» одразу ж покинув навколоземну орбіту та вирушив на рандеву з кометою Галлея, яке вже от-от мало статися: комета ж бо нікого чекати не збиралася – навіть самого сера Лоренса Цунґа.

Дослідницький супутник «Європа 6» перебував на орбіті вже майже п’ятнадцять років, значно перевищивши термін своєї придатності. І з цієї причини серед невеликої наукової спільноти Ганімеда точилася серйозна дискусія щодо того, чи не час нарешті той супутник замінити.

На супутнику був звичайний набір пристроїв для збору даних, і серед них – майже непотрібна нині система передавання зображення, бо тепер вона, хоча й перебувала досі в ідеальному робочому стані, зазвичай показувала Європу лише як суцільне хмарне місиво. Раз на тиждень команда науковців на Ганімеді, яка й без того мала багато іншої роботи, проглядала дані з того супутника «по діагоналі», упівока, після чого в неопрацьованому вигляді «відфутболювала» їх далі на Землю. І, правду кажучи, вони відчули б величезне полегшення, якби «Європа 6», нарешті, остаточно вийшла з ладу, і нестримний потік нікому не цікавих гігабайтів висох би остаточно.

Та ось, уперше за багато років, супутник передав щось украй цікаве.

– Орбіта сімдесят один дев’ятсот тридцять чотири, – сказав заступник головного астронома, звертаючись до ван дер Берґа, якого він покликав, щойно проглянувши отриману з того супутника чергову доволі велику купу даних. – Ось він підходить із «темного боку»… прямує простісінько на гору Зевс. Однак ми нічого не побачимо ще секунд десять.