Френк Герберт - Бог-Імператор Дюни

— Ти кепська командирка! — сказав він.

Вона наїжилася, але, перш ніж зуміла щось промовити, він спитав:

— Хто переклав це тобі?

— Це з Ікса. Вони казали, що Гільдія знайшла Ключ.

— Ми вже знали, що Бог-Імператор ні в чому собі не відмовляє, якщо вважає це доцільним, — промовив Айдаго. — Це й усе, що він мав сказати?

— Читай сам! — Вона покопирсалася у своїй торбі й витягла перший том перекладу, кинувши книжку йому на тапчан. Коли Айдаго повернувся до тапчана, грубо спитала:

— Що ти мав на увазі, завваживши, що я кепська командирка?

— Отак марно втратити дев’ятьох своїх друзів.

— Ти дурень! — Вона труснула головою. — Ти, очевидячки, ніколи не бачив тих вовків!

Він підняв книжку, яка здалася йому тяжкою. Зрозумів, що вона надрукована на кристалічному папері.

— Ви мали б озброїтися проти вовків, — сказав він, розгортаючи том.

— Якою зброєю? Уся зброя, яку ми могли роздобути, проти них не діє!

— Лазеростріли? — спитав він, перегортаючи сторінку.

— Торкнися лазеростріла на Арракісі — і Хробак одразу ж це знатиме!

Він перегорнув наступну сторінку.

— Попри все, твої друзі роздобули лазеростріли.

— І глянь, до чого це привело!

Айдаго прочитав рядок.

— Отрута була доступною.

Вона конвульсивно ковтнула слину.

Айдаго глянув на неї.

— Врешті-решт ви отруїли вовків, чи не так?

Її голос був майже шепотом.

— Так.

— То чому ж ви не зробили цього раніше? — спитав він.

— Ми… не… знали… що… змогли б.

— Але ти навіть не спробувала, — сказав Айдаго. Повернувся до розкритого тому. — Кепська командирка.

— Він такий підступний! — відповіла Сіона.

Айдаго прочитав абзац, перш ніж знову глянути на Сіону.

— Це майже його не описує. Ти все це прочитала?

— Кожне слово! А дещо й кілька разів.

Айдаго глянув на розгорнуту сторінку й прочитав іще раз: «Я створив те, що й планував, — могутню духовну напругу у всій моїй Імперії. Мало хто відчуває її силу. За рахунок якої енергії я створив цей стан? Я не настільки сильний. Єдина сила, якою я володію, — це контроль індивідуального добробуту. Це підсумок усіх речей, які я роблю. То чому ж люди шукають моєї присутності з іншою метою? Що може довести їх до певної смерті в даремній спробі дістатися до моєї присутності? Хочуть бути святими? Чи думають, що в такий спосіб можуть здобути видіння Бога?»

— Він украй цинічний, — сказала Сіона зі сльозами в голосі.

— Як він тебе випробовував? — спитав Айдаго.

— Він показав мені… він показав мені Золотий Шлях.

— Це зручно…

— Цей Шлях достатньо реальний, Дункане. — У її очах виблискували сльози. — Але, навіть якщо це причина буття для нашого Бога-Імператора, це все ж не причина стати тим, ким він став!

Айдаго глибоко втягнув повітря:

— До цього дійшли Атріди!

— Хробак мусить згинути! — промовила Сіона.

— Цікаво, коли він прибуває? — спитав Айдаго.

— Цей пацючок, Ґарунів приятель, нічого про це не сказав.

— Мусимо розпитати, — зауважив Айдаго.

— У нас немає зброї, — відповіла Сіона.

— Нейла має лазеростріл, — сказав він. — Маємо ножі… линви. Я бачив линву в одній із Ґарунових комор.

— Проти Хробака? — спитала вона. — Навіть якби ми змогли забрати лазеростріл Нейли, ти ж знаєш, що проти нього він безсилий.

— А його повіз вистоїть проти лазеростріла?

— Я не довіряю Нейлі, — сказала Сіона.

— Хіба ж вона не кориться тобі?

— Так, але…

— Рухатимемося поступово, крок за кроком, — промовив Айдаго. — Спитай Нейлу, чи використала б вона свого лазеростріла проти Хробакового повозу.

— А якщо вона відмовиться?

— Убий її.

Сіона встала, відкинувши книжку вбік.

— Як Хробак прибуде до Туоно? — спитав Айдаго. — Він надто великий і важкий для звичайного ’топтера.

— Ґарун нам розповість, — відповіла вона. — Але думаю, що так, як він зазвичай подорожує. Глянула на стелю, яка закривала Стіну, що оббігала Сар’єр по периметру. — Думаю, що прибуде так, як вирушає на паломництво, з усім своїм супроводом. Приїде Королівською Дорогою, а сюди спуститься на силових підвісках. — Вона глянула на Айдаго. — А що Ґарун?

— Дивний чоловік, — сказав Айдаго. — Він до розпачу хоче бути справжнім фрименом. Знає, що не такий, якими вони були за моїх часів.

— А якими вони були за твоїх часів, Дункане?

— Вони мали приказку, яка чітко їх описує, — промовив Айдаго. — Ніколи не слід бути в товаристві людини, з якою не хотів би померти.

— Ти сказав це Ґарунові? — спитала вона.