Роджер Желязни - Рука Оберона

— У мене теж було таке відчуття, що ти можеш дещо знати, коли не так давно проскочило певне слово.

— Текі? — Здогадався Рендом.

— Воно саме.

— Важко вирішити, звідки почати, — почав Мартін.

— Я знаю, що ти виріс в Рембо, пройшов Лабіринт, а потім використав свою владу над Відображеннями, щоб відвідати Бенедикта в Авалоні. Бенедикт розповів тобі ще дещо про Амбер і Відображення, навчив тебе користуватися Картами, тренував тебе володіти зброєю. Пізніше ти відправився гуляти по Відображеннях сам. І я знаю, що з тобою зробив Бранд. Ось сума моїх знань про тебе.

Мартін кивнув, втупившись відсутніми очима на захід.

— Покинувши Бенедикта, я багато років подорожував по Відображеннях. Це були найщасливіші часи, які я знав. Пригоди, розваги, я побачив багато нового. У глибині душі я завжди знав, що в один прекрасний день, коли я стану розумніший, стану сильніший і досвідченіший, я відправлюся в Амбер і зустрінуся з іншими своїми родичами. Але мене спіймав Бранд. Я розбив табір на схилі невисокого пагорба, відпочиваючи від довгої гонки і готуючи закуску, на шляху до моїх друзів Текі. Ось тут Бранд і вступив зі мною в контакт. Раніше я викликав лише Бенедикта через його Карту, він навчив мене, як ними користуватися, і в інші часи, коли я подорожував. Він навіть іноді переправляв мене через неї так, щоб я знав, на що це схоже. Відчуття було таке ж, і я на мить подумав, що це Бенедикт викликає мене. Але це був Бранд, я впізнав його по зображенню в колоді. Він стояв посередині того, що, здавалося, було Лабіринтом. Мені стало цікаво. Я не знав, як він зв'язався зі мною. Наскільки я знав, ніякої моєї Карти не було. Він поговорив з хвилину — я забув, що він сказав, а коли все стало твердим і чітким, він ударив мене кинджалом. Я тоді відштовхнув його і рвонувся геть. Але він якимось чином утримав контакт. Мені було важко перервати його, і коли я таки перервав його, він спробував знову дістатися до мене, але я зумів блокувати його. Бенедикт мене цьому навчив. Він знову кілька разів спробував, але я продовжував блокувати. Нарешті, він припинив свої спроби. Я був недалеко від Текі. Я зумів влізти на коня і дістатися до їх будинку. Я думав, що мені доведеться померти, тому що ніколи раніше не бував так важко поранений. Але через деякий час я почав одужувати. Тоді я знову став побоюватися, що Бранд знайде мене і закінчить те, що почав.

— Чому ти не вступив в контакт з Бенедиктом і не розповів йому про своїх страхи?

— Я думав про це, але я також думав про можливість, що Бранд порахував, що він досяг успіху і я справді помер. Я не знав, якого роду боротьба за владу відбувалася в Амбері, але вирішив, що замах на моє життя був, ймовірно, частиною такої боротьби. Бенедикт досить розповів мені про сім'ю, щоб це було одним з перших пояснень, які прийшли мені в голову. Тому я вирішив, що мені, напевно, буде краще залишатися в мертвих. Я покинув Текі, перш ніж повністю оговтався, і поїхав загубитися в Відображеннях. І тоді я наткнувся на одну дивну річ, яку я ніколи раніше не зустрічав, але яка була тепер практично повсюдно: майже у всіх Відображеннях, через які я проходив, була існуюча в тій чи іншій формі Чорна дорога. Я цього не розумів, але, оскільки, вона була єдиним зустрінутим мною явищем, і, здавалося, перетинала всі Відображення, моя цікавість до неї зросла. Я твердо вирішив послідувати за нею і дізнатися про неї більше. Це було небезпечно. Я швидко навчився не наступати на неї. Вночі по ній, здавалося, подорожували дивні фігури. Природні тварини, які забрідали на неї, захворювали і вмирали. Так що я був обережний. Я не підходив до неї ближче, ніж було необхідно для того, щоб тримати її в полі зору. Я слідував за нею через багато місць. Я швидко довідався, що всюди, де вона проходила, поруч були смерть, спустошення чи біда. Я не знав, як це витлумачити. Я все ще був слабкий від рани і допустив помилку, перенапружуючи себе, їдучи занадто довгоо і занадто швидко в денний час. Тим вечором я звалився хворим і пролежав, тремтячи під ковдрою, всю ніч і більшу частину наступного дня. В цей час мене то схоплювала, то відпускала лихоманка, тому я не знаю, коли саме з'явилася вона: молода, гарненька дівчина. Вона піклувалася про мене, поки я одужував. Її звали Дара. Ми без кінця розмовляли. Це було дуже приємно — мати когось, з ким можна ось так поговорити. Я, мабуть, розповів їй всю історію мого життя. Потім вона розповіла дещо про своє життя. Вона не була мешканкою місцевості, де я звалився з ніг. Вона заявила, що прийшла туди через Відображення. Вона ще не могла проходити через них, як ходимо ми, хоча відчувала, що може навчитися робити це, тому що вона претендувала на походження від королівського дому Амбера через Бенедикта. Фактично, вона дуже сильно хотіла дізнатися, як це робиться. Тоді її засобом подорожі була сама Чорна дорога. Вона була не сприйнятлива до її шкідливого впливу, як вона говорила, тому що вона також перебувала у родинних зв'язках на протилежному її кінці, при Дворі Хаосу. Вона хотіла навчитися нашому засобу пересування, так що я, наскільки міг, присвятив її у все, що знав сам. Я розповів їй про Лабіринт, навіть накреслив їй його. Я показав їй свої Карти — Бенедикт дав мені Колоду — щоб показати їй, як виглядають інші родичі. Вона особливо зацікавилася тобою.