Роджер Желязни - Рука Оберона

Він знову повернувся до Гарнаті, вказавши підборіддям:

— І що, як ви мені говорите, співвідноситься з тим, що було зроблено там.

— Здається, так, — відповів Рендом.

— Викликане пролиттям крові Мартіна?

— Я думаю, що так.

Бенедикт підняв Карту, передану йому Рендомом під час розповіді. Тоді Бенедикт ніяк її не прокоментував.

— Так, це Мартін. Він прийшов до мене після того, як я покинув Рембо. Він залишався у мене довгий час.

— Чому він прийшов до тебе? — Запитав Рендом.

Бенедикт слабо посміхнувся:

— Він, знаєш, повинен був кудись відправитися. Його нудило від свого становища в Рембо, він відчував двоїсте почуття до Амбера, був молодий, вільний і тільки що увійшов в силу, пройшовши через Лабіринт. Він хотів забратися подалі, побачити чогось новеньке, погуляти по Відображеннях, як і ми всі. Я одного разу брав його в Авалон, коли він був хлопчиськом, щоб дати йому погуляти по суші влітку, навчити його їздити верхи, показати збір врожаю. Коли він раптом опинився в такому становищі, що міг вирушити в одну мить куди завгодно, вибір його був все ж обмежений небагатьма відомими йому місцями. Вірно, він міг придумати якесь місце в одну мить і відправитися туди, практично створити його. Але він також усвідомлював, що йому ще багато чому треба навчитися, щоб гарантувати свою безпеку в Відображеннях.

Він прийшов до мене і попросив мене навчити його користуватися своїм даром. І я його навчив. Він провів у мене більшу частину року. Я навчив його битися, навчив його роботі з Картами і Відображеннями, навчив його всьому тому, що зобов'язаний знати амберець, якщо він хоче вижити.

— Чому ти все це зробив? — Запитав Рендом.

— Хтось же повинен був. Він прийшов до мене, значить, мені й навчати. Це, втім, не означає, що я не прив'язався до хлопчика, — додав він.

Рендом кивнув:

— Ти стверджуєш, що він пробув у тебе майже рік. Що з ним стало після цього?

— Ця жага мандрів, яка відома тобі не гірше, ніж мені. Коли він здобув деяку впевненість у своїх здібностях, йому захотілося застосувати їх. Наставляючи його, я сам брав його в подорожі по Відображеннях, представив його в різних місцях, знайомлячи з людьми. Але настав час, коли він захотів сам вибирати собі дорогу. В один прекрасний день він попрощався зі мною і відправився в дорогу.

— Ти бачив його з тих пір?

— Так. Він періодично повертався, зупинявся у мене на деякий час похвалитися розповідями про свої пригоди і відкриття. Завжди було ясно, що це лише візит. Через деякий час він ставав непосидючий і знову відбував.

— Коли ти бачив його востаннє?

— Кілька років тому, за часом Авалона, при звичайних обставинах. Він з'явився одного разу вранці, залишався у мене, напевно, тижнів зо три, розповів мені про те, що він бачив і що він робив, говорив про те, що він хоче зробити, а потім знову вирушив у дорогу.

— Ти ніколи більше не чув про нього?

— Навпаки. були послання, залишені у спільних друзів, коли він проходив їх Відображення. При нагоді він навіть зв'язувався зі мною через Карту…

— У нього є Колода? — Перебив я.

— Так, я подарував йому одну зі своїх зайвих колод.

— У тебе була Карта для нього?

Він похитав головою:

— Я навіть не знав про існування такої Карти, поки не побачив цю, — виголосив він.

Він підняв Карту, глянув на неї і віддав назад Ренді.

— У мене немає здібностей художника, щоб виготовити таку. Рендом, ти намагався зв'язатися з ним через цю Карту?

— Так, багато разів з тих пір, як ми наткнулися на неї. Фактично, лише кілька хвилин тому. Нічого.

— Це, звичайно, нічого не доводить. Якщо все сталося, як ти припускаєш, і він пережив це, то він міг вирішити заблокувати будь-які спроби контакту в майбутньому. Він знає, як це робити.

— Сталося, як я припускаю? Ти щось ще про це знаєш?

— Є в мене думка, — відповів Бенедикт. — Розумієш, він з'явився кілька років тому в будинку одного нашого друга у Відображенні. Це була тілесна рана, зроблена ударом ножа. Вони розповідали, що він з'явився до них в дуже поганому стані і не входив в деталі того, що сталося. Він залишився на кілька днів, поки не зміг знову пересуватися, і відбув перш ніж дійсно повністю оговтався. Це було востаннє, коли вони чули про нього, і я теж.

— Хіба тобі не було цікаво? — Здивувався Рендом. — Хіба ти не шукав його?

— Звичайно, мене розбирала цікавість. Але людина повинна мати право вести власне життя без втручання родичів, неважливо, з якими намірами.

— Він вибрався з кризи і не намагався зв'язатися зі мною. Він явно знав, що хотів робити. Він залишив мені послання у Текі, сказавши, що мені не потрібно турбуватися, коли я дізнаюся, що трапилося. Він знає, що йому робити.