Роджер Желязни: Знак Хаосу

І справді, поганий шлях. Я думав про слова Рендома, коли ми під божевільним кутом пройшли крізь отвір, вдарилися об землю і покотилися.

Спуск наш закінчився в печері, неподалік від входу в неї. Направо і наліво йшли тунелі. Вхід в печеру опинився за моєю спиною. Один швидкий погляд показав, що він веде в сонячну і зелену долину, яку поки що було погано видно. Люк нерухомо простягся поруч зі мною. Я відразу піднявся на ноги і схопив його під пахви. І поволік, відступаючи від темного отвору, з якого ми нещодавно з'явилися. Звуки сутички чудовиськ лунали тепер дуже недалеко.

Добре, що Люк знову опинився без свідомості. Якщо моя здогадка вірна, його стан досить поганий для будь-якого амберіта. Але для амберіта з чаклунськими здібностями воно являє собою вкрай небезпечний різновид магічного сну, якого я ніколи раніше не зустрічав. І зовсім не знав, як саме слід з ним поводитися.

Я потягнув його до тунелю праворуч, так як він був вужчий інших і, теоретично, захищатися в ньому буде легше. Не встигли ми сховатися за поворотом, як два звіра вивалилися крізь отвір, терзаючи і розриваючи один одного. Вони каталися по підлозі печери, клацали кігтями, видавали шипіння і свист при особливо вдалих ударах. Здавалося, вони зовсім забули про нас, і я скористався цим і продовжив відступ по тунелю, поки грунтовно не поглибився.

Я міг тільки вважати, що здогад Рендома вірний. Зрештою, адже він музикант і грав у багатьох Відображеннях. До того ж, сам я нічого кращого запропонувати не міг.

Я викликав Знак Логрусу. Коли я домігся його чіткості і зачепив ним свої руки, то міг би застосувати для удару по захоплених бійкою звірах. Але вони не звертали на мене жодної уваги, а я не бажав привертати їх погляди. До того ж я не був упевнений, що удар, еквівалентний удару брусом два на чотири дюйми товщиною, сильно подіє на них. Крім того, замовлення моє було готове, і скористатися ним належало зараз.

Тому я простягнув руку до Логруса.

Знадобивося нескінченно довгий час. Довелося пройти дуже широкий район Відображень, перш ніж я знайшов те, що шукав. Потім мені довелося проробити це знову. І ще раз. Речей потрібно було багато, і всі вони знаходилися неблизько.

У той же час бійка звірів не показувала жодних ознак ослаблення, їх кігті висікали іскри зі стін печери. Вони поранили один одного в численних місцях і тіла їх покривала темна кров. До того ж отямився Люк, підвівся і заворожено дивився на сутичку. Я не міг сказати, наскільки довго вона буде приковувати до себе його увагу. Мені тепер важливо, щоб він перебував у свідомості, і я тільки радів, що він не почав думати про інші справи.

Я, до речі, вболівав за Бармаглота. Той був просто поганим звіром і не обов'язково націлювався на мене, коли його відволікла поява в барі Ангела. А Вогняний Ангел грав зовсім іншу роль. Вогняному Ангелу зовсім не належало знаходитися на такій відстані від Хаосу, якщо тільки його не послали. Їх диявольськи важко зловити, ще важче навчити і небезпечно приборкувати. Тому вони мають означають чималі витрати і ризик. Ніхто не витрачає сил на Вогняного Ангела за здорово живеш. Головна мета їхнього життя — Вбивати, і, наскільки я знав, ніхто і ніколи не застосовував їх у якості слуг, крім як при дворі Хаосу. Вони володіють величезною кількістю почуттів, деякі з цих почуттів явно паранормальні, і можуть використовуватися в якості гончих, переслідуючих дичину з відображення — вже це я знав. Переміщення по Відображенню можна вистежити, а Вогняні Ангели, здається, здатні взяти дуже холодний слід, коли в них впечатати неповторну особистість жертви. Так от, я потрапив по Козирю в той божевільний бар і не знав, чи можуть вони проникнути слідом. Але мені з'явилася думка, що той, хто виявив мене, переправив цю тварюку поближче і випустив зробити свою справу. Чиїх би рук не була ця справа, тут все одно помітний слід Хаосу. Звідси і моє швидке перетворення в уболівальника Бармаглота.

— Що відбувається? — Раптово запитав мене Люк і стіни печери на мить розтанули, а я почув слабкий музичний акорд.

— Складно пояснювати, — відгукнувся я. — Слухай, тобі прийшов час прийняти ліки.

Я висипав на долоню жменю тільки що принесених мною таблеток вітаміну Б-12 і відкрив пляшку води, теж тільки що викликану мною з Відображення.

— Що за ліки? — Запитав він, коли я передав таблетки йому.

— Прописані лікарем, — відповів я. — Швидше підставляй рот, вони поставить тебе на ноги.

— Ну гаразд.