Роджер Желязни: Знак Хаосу

Ми падали. Вниз, вниз, вниз, як сказав той чоловік. Це був колодязь, і він або був дуже глибоким, або ми падали дуже повільно. Сутінки оточували нас і я не міг розрізнити стін шахти. У голові моїй ще трохи прояснилося і я зрозумів, що падіння буде продовжуватися до тих пір, поки я зберігаю контроль над однією змінною — Люком. Високо вгорі знову пролунало мисливське виття. За ним відразу ж послідувавв дивний кудахкаючий звук. Фракір знову тихо запульсував на моєму зап'ясті, не повідомивши взагалі-то нічого такого, про що б я не знав. Тому я змусив його замовкнути.

Ще прояснення. Я почав згадувати… Свій напад на Замок Чотирьох Світів, де я виявив матір Люка, Ясру. Напад перевертня. Свій дивний візит до Вінти Бейль, що виявилася насправді зовсім не тим, чим повинна була… Вечеря в закутку Смерті… Варта, Сан-Франциско, кришталева печера… Все ясніше і ясніше.

… І все голосніше і голосніше виття Вогненного Ангела зверху. Напевно, він вже пробрався через тунель і тепер спускається. До нещастя, він володіє крилами, в той час, як я можу тільки падати.

Я подивився вгору, проте не зміг розрізнити його силуету. Нагорі все здавалося темнішим, ніж внизу. Я сподівався, що вже наближаюся до дна або того, що дно замінює, так як не міг придумати ніякого іншого виходу. Занадто темно, щоб роздивлятися Козир або достатньо розібрати деталі, які проносяться мимо, щоб вдатися до зміщення у Відображення.

Але незабаром я відчув, що швидше пливу, ніж падаю, причому зі швидкістю, яка забезпечить збереження цілим при приземленні. До того ж, якщо насправді це не так, тобто засіб, що може ще більше сповільнити спуск — адаптація одного з ще не використаних мною заклинань. Однак, ці міркування мало чого варті, якщо по дорозі вниз нас з'їдять, у випадку, якщо переслідувач голодний. Правда, він також може просто розчленувати нас. Отже, може виникнути необхідність додати швидкості, щоб відірватися від переслідуючого звіра. А це призведе до того, що ми розіб'ємося в коржик, коли досягнемо дна.

Ох вже ці варіанти…

Люк ворухнувся в мене на плечі. Я сподівався, що він не збирається опам'ятатися, так як у мене не було часу возитися з заклинанням сну, і я знаходився не в кращому становищі, щоб нокаутувати його вдруге. В запасі залишався тільки Фракір. Але якщо Люк приходить до тями, то удушення тільки допоможе йому прокинутися, а не призведе до втрати свідомості. До того ж він вимагався мені в свідомості. Він знав багато чого, чого не знав я і чого я зараз потребував.

Тепер спуск проходив по ділянці, трохи більш світлій, і мені в перший раз вдалося розрізнити стіни шахти і помітити, що їх покривали написи від руки на незрозумілій мові. Це нагадало мені дивну розповідь Ямайки Кінкеда, але не наштовхнуло на міркування з приводу виходу з ситуації, що створилася. Відразу після того, як світла ділянка скінчилася, я розгледів далеко внизу невелика пляма світла. І майже в цю ж мить почув виття, тепер вже дуже близько.

Я підняв погляд саме вчасно, щоб побачити летячого через світлу ділянку Вогненного Ангела. Недалеко позаду нього виднівся інший силует. Бармаглот теж відправився вниз і, здається, показував кращий час, ніж кожен з нас. Мені відразу ж спало на думку міркування з приводу його мети. Коли переслідувачі наблизилися ще, а пляма світла внизу збільшилося, Люк знову ворухнувся. Однак, ми отримали невелику відстрочку, так як Бармаглот наздогнав, нарешті, Вогненного Ангела і напав на нього.

Свист, виття і кудахтання рознеслося по шахті гучною луною, чулися й інші звуки — шипіння, скрегіт об стінку, а інший раз і гарчання. Два звірі зійшлися і рвонули один на одного, з очима, немов вмираючі сонця, кігтями, схожими на багнети, утворюючи пекельний танець смерті в світлі, яке доходило тепер до них знизу. Їх сутичка не викликала в мене оптимізму, але все ж вона сповільнила їх просування до такої міри, що я зрозумів, що не потрібно ризикувати з малопідходящим заклинанням, щоб вибратися з тунелю в цілості й схоронності.

— Ух! — Зауважив Люк, повертаючись раптом у мене в руках.

— Згоден, — сказав я. — Але не рухайся, гаразд? Ми того й гляди Розіб'ємося…

— І згоримо, — заявив він, повертаючи голову вгору, щоб подивитися на чудовиськ які билися, а потім вниз, коли збагнув, що ми теж падаємо. — Що за дивний шлях ти обрав?

— Поганий шлях, — погодився я, потім мене осінило: саме так воно і є.

Отвір тепер став ще більше, так як наблизився, а швидкість сповільнилася, що дасть можливість стерпно приземлитися. Заклинання, назване мною «ляпасом Велетня», ймовірно, уповільнить нас до повної зупинки або навіть може піднести назад. Краще отримати кілька синців, ніж в даний момент стати перешкодою на шляху бійки чудовиськ.