Вона сумно похитала головою.
— Чому ти вважаєш, що порядок існує? — спитала вона. — Адже ти виїжджав на патрулювання по суботніх вечорах. Хіба це схоже на спокій Королеви?
Я хотів був безтурботно притулитися до ліхтарного стовпа, але трохи промахнувся й мало не впав. Леслі це здалося набагато смішнішим, ніж мені. Вона сіла на сходинку книжкового магазина, щоб перевести подих.
— Гаразд, — сказав я. — А навіщо ця робота тобі?
— Мені вона добре вдається, — відповіла Леслі.
— З тебе не настільки хороший коп, — сказав я.
— Настільки, — сказала вона. — Будьмо чесні: як коп я просто класна.
— А я?
— Ти занадто легко відволікаєшся.
— Неправда.
— Вечір перед Новим Роком, Трафальгарська площа, великий натовп, кілька гопників мочаться у фонтан — пам'ятаєш це? — спитала Леслі. — Ситуація погіршується, гопники починають буянити, а чим тоді займався ти?
— Та я лише на дві секунди відійшов! — сказав я.
— Щоб подивитися, що написано в лева на сраці! — сказала Леслі. — Я боролася з двома п'яними гопниками, а ти займався історичною розвідкою.
— А хочеш узнати, що було написано в того лева на сраці? — спитав я.
— Ні, — сказала Леслі, — я не хочу знати ні про те, що в лева на сраці пишуть, ні як працює сифон, ні чому один бік вулиці Флорал-Стріт на сто років старіший за протилежний.
— Тобі це не цікаво?
— Ні, а надто тоді, коли я борюся з гопниками, ловлю крадіїв автомобілів або знаходжусь на місці нещасливого випадку з летальними наслідками, — сказала Леслі. — Ти мені подобаєшся, ти хороший чоловік, але ти наче сприймаєш світ не таким, яким його має сприймати коп… Ти ніби бачиш те, чого немає.
— Що саме?
— Не знаю, — сказала Леслі. — Я ж бо цього не бачу.
— Бачити те, чого немає, може бути для копа корисною навичкою, — сказав я.
Леслі у відповідь пирхнула.
— Я серйозно, — наполягав я. — Минулої ночі, коли тебе відволікла твоя кофеїнова залежність, я знайшов свідка, якого там не було.
— Не було? — спитала Леслі.
— Ти, мабуть, хочеш спитати, як може бути свідком той, кого там не було?
— Так, хочу.
— Це коли твій свідок — привід, — сказав я.
Леслі подивилася на мене.
— Особисто я надала би перевагу оператору відеокамери спостереження, — сказала вона.
— Що?
— Тому, хто побачив убивство на екрані відеокамери спостереження, — сказала Леслі. — Він був би свідком, якого не було на місці злочину. Але ідея про привида мені подобається.
— Я допитав привида, — сказав я.
— Маячня, — сказала Леслі.
Тож я розповів їй про Ніколаса Волпенні та про чоловіка-вбивцю, який розвернуся, змінив одяг і вдарив бідолашного…
— Як, кажеш, звали жертву? — спитав я.
— Вільям Скірміш, — сказала Леслі. — Про це в новинах казали.
— Бідолашному Вільямові Скірмішу відбили голову.
— Такого в новинах не казали, — сказала Леслі.
— Слідчі не стануть розповідати про таке кореспондентам, — сказав я. — Щоб було чим перевіряти свідків.
— І цей свідок — привид? — спитала Леслі.
— Так.
Леслі зіп'ялася на ноги, трохи похитнулася, а потім знову сфокусувала зір.
— Думаєш, він досі там? — спитала вона.
Холодне повітря зрештою почало витвережувати мене.
— Хто?
— Привід твій, — сказала вона. — Ніколас Ніклбі. Думаєш, він може досі бути на місці злочину?
— Звідки мені знати? — сказав я. — Я ж навіть не вірю в привидів.
— Ходімо, подивимось, чи він там, — сказала вона. — Якщо і я його побачу, це буде підете… під-тверд-жен-ням твоїх слів.
— Згода, — сказав я.
Взявшись попід руки ми пішли вулицею Кінг-Стріт до Ковент-Ґарден.
* * *
Тієї ночі спостерігалася цілковита відсутність привида Ніколаса. Ми почали з портика церкви, біля якого я його бачив, а потім, оскільки Леслі, навіть коли нап'ється в зюзю, була старанним копом, ми методично обшукали все навколо.
— Картопля фрі, — сказала Леслі, коли ми завершили друге коло. — Або кебаб.
— Може, він не виходить тому, що я не сам? — припустив я.
— А може він з'являється за розкладом? — сказала Леслі.
— Дідько з ним, — сказав я. — Ходімо по кебаб.
— Ти добре покажеш себе в процесуальному відділі, — сказала Леслі. — Ти там…
— Якщо скажеш «робитимеш неоціненний внесок», я за свої подальші дії не відповідатиму!
— Я збиралася сказати «змінюватимеш світ на краще», — сказала вона. — Або ж ти можеш поїхати у Штати, у ФБР тебе, напевно, візьмуть.
— Навіщо я їм? — спитав я.
— Вони зможуть скористатися тобою як двійником Обами.
Читать дальше