Команда розслідування вбивства перегородила вхід у західний кінець Площі, натягнувши стрічку впоперек виходів на вулиці Кінг-Стріт і Генріета-Стріт, а також уздовж фронтону критого ринку. Я охороняв той край, де була церква, під портиком якої мав можливість ховатися від негоди, а констебль Леслі Мей, моя товаришка по стажуванню, охороняла протилежний кінець, де знайшла притулок під навісом ринку.
Леслі була низенькою білявкою з пружним бюстом, який вгадувався навіть під захисним жилетом. Ми разом пройшли базове навчання у Гендоні, а потім нас відправили на стажування до Вестмінстерського відділку. Попри моє глибоко закорінене бажання дослідити, що в неї під уніформою, стосунки між нами були суто професійні.
Оскільки ми обоє були констеблями-стажистами, доглядати за нами залишили досвідченого констебля, який з метою сумлінного виконання свого завдання всівся неподалік у цілодобовій кав'ярні.
Мій телефон задзвонив. Я не відразу зміг вийняти його з-під захисного жилета, портупеї, кийка, наручників, цифрового поліцейського радіо та незграбної, але, на щастя, водонепроникної куртки. Коли ж я його все-таки дістав, виявилося, що телефонувала Леслі.
— Я піду за кавою, — сказала вона. — Тобі купити?
Я подивився вбік критого ринку й побачив, як вона махає мені рукою.
— Цим ти врятуєш мені життя, — сказав я й провів її поглядом, коли вона чкурнула в напрямку Джеймс-Стріт.
Не минуло й хвилини, як я побачив, що біля портика хтось стоїть. У тіні за найближчою колоною ховався невисокий чоловік у костюмі.
Я привітав його, як належить полісменові столичної поліції.
— Агов! — сказав я. — Ти що там робиш?
Чоловік обернувся, і я побачив біле перелякане обличчя. На чоловікові були пошарпаний старомодний костюм з жилеткою, годинник на ланцюжку та потертий капелюх-циліндр. Я подумав, що це може бути один з вуличних артистів, що мають дозвіл на виступ на Площі, але для виступів було надто рано.
— Йдіть сюди, — сказав він і поманив рукою.
Я переконався, що мій розсувний кийок на місці, і пішов до нього. Полісмени, навіть найбільш доброзичливі, повинні загрозливо височіти над цивільними — саме тому ми носимо великі черевики та шоломи з загостреними верхівками. Але наблизившись до цього чолов'яги, я побачив що він зовсім низенький: півтора метра, якщо без капелюха. Я ледве стримував бажання присісти, щоб наші з ним обличчя були на одному рівні.
— Я все бачив, пане офіцере, — сказав чоловік. — Це було жахливо.
У Гендоні нам втовкмачили дуже добре: передусім отримай ім'я та адресу. Я вийняв блокнот і ручку:
— Як вас звати, сер?
— Авжеж, пане офіцер. Мене звати Ніколас Волпенні, але не питайте мене, як це пишеться, бо літери я не зміг засвоїти.
— Ви вуличний артист? — спитав я.
— Можна це і так назвати, — відповів Ніколас. — До сьогодні всі мої вистави були виключно на вулиці. Хоча такої холодної ночі, як сьогоднішня, було б непогано привнести в мою кар'єру трохи інтер'єрів. Якщо ви мене розумієте, пане офіцере.
До вилоги в нього був пришпилений значок: олов'яний скелет, що завмер у стрибку. Для такого маленького старигана-кокні ця прикраса здавалася надто готичною, але ж Лондон є столицею змішування культур. Я записав: «Вуличний артист».
— А тепер, сер, — сказав я, — розкажіть, будь ласка, що саме ви побачили.
— Я дуже багато бачив, пане офіцере.
— Але ви були тут упродовж останніх кількох годин?
Ще одна річ, на якій наполягали мої викладачі: в жодному разі не можна підказувати свідкові. Інформація має текти в один бік.
— Я тут і вранці, і вдень, і вночі, — сказав Ніколас, який вочевидь не бував на тих лекціях, які слухав я.
— Якщо ви стали свідком чогось, — сказав я, — буде краще, якщо ви дасте свідчення.
— З цим може бути проблема, — сказав Ніколас, — зважаючи на те, що я мертвий.
Я подумав, що почув його неправильно.
— Якщо вас турбує ваша безпека…
— Мене вже нічого не турбує, пане офіцере, — сказав Ніколас. — Бо я вже сто двадцять років мертвий.
— Якщо ви мертвий, — не втримався я, — то яким чином ми з вами розмовляємо?
— Напевно, ви маєте дещицю бачення, — сказав Ніколас. — Щось від старої Євсапії Палладіно, — він уважно оглянув мене. — Може, ви це від батька успадкували? Ким він був? Докер? Моряк? Це від нього у вас таке гарне кучеряве волосся і такі губи?
— Ви можете довести, що ви мертвий? — спитав я.
— Якщо ви наполягаєте, офіцере, — сказав Ніколас і зробив крок уперед, на світло.
Читать дальше