Отож подальше відсиджування в кущах втратило будь-який сенс. Хутко вистрибую зі схованки і щосили гамселю правою ногою з підскоком по носі найближчого звіра, аж той клубком перекочується назад. А далі ухиляюся від зубів наступного, що стрибає на мене, й засадивши багнет йому у бік, перекидаю через себе. Б’ю прикладом межи очі третього…
Та мене теж хапають одразу за обидві литки й я б неодмінно натис на курок, якби чийсь гортанний і владний вигук враз не протверезив собак.
Вони відбігають від мене, підібгавши хвости, і жалібно скавулять. Навіть поранений відповзає щомога далі, залишаючи за собою кривавий слід.
Але я вже не звертаю на них уваги. Натомість не зводжу очей з чотирьох присадкуватих і широкоплечих мужів, які застигли навпроти мене. Дивлюся незмигно з-під лоба й наче крізь них, так, аби чолов’яги не сумнівалися, що в моїй особі можуть мати справу з вельми небезпечним типом.
Словом, стою напоготові, звиклий чекати наступних несподіванок, долаючи спокусу навіть зиркнути, чи дуже юшить кров із покусаних гомілок…
Спершу дещо настрашені моєю доволі жвавою появою на подіумі, аборигени потроху оговтуються від замішання. Але, мабуть, водночас вони й розтлумачили мої можливості, бо не роблять жодних спроб наблизитися. Лише мовчки свердлять мене темними очицями з відстані в півсотні метрів.
Небавом до них поступово сходяться інші жителі поселення. Спочатку чоловіки – від просто дебелих до тонкостанних, як назвав би тих легінів Гомер. А відтак – і жінки та малюки.
За кілька хвилин переді мною виростає велике півколо дорослих і малих. І всі не зводять з мене очей. Якийсь час і далі стоїмо мовчки у майже цілковитій тиші, що аж дзвенить од напруги. Німу сцену лише час-од-часу порушують попискування немовлят, котрих матері тримають на руках.
Одні з юрби зирять на мене здивовано, інші – налякано, треті – насторожено. А
позірно найдужчі дивляться й відверто вороже. Вони стискають у руках знайомі мені сокири та щось схоже на списи з загостреними чорними наконечниками, мабуть, виготовленими з кременю.
Я вже збирався щось удіяти, коли раптом ті, що стояли на флангах, сіпнулися було з явним наміром обійти мене з боків, а там, очевидно, й оточити. Але вже знайомий баритон зупинив їх. Цього разу я помітив, хто віддав команду. Це був, звісно, один із тих чотирьох, котрі першими виявили мою присутність. На півголови вищий од інших, він справляв враження й найрозумнішого.
За хвилю вождь, чи хто він там, сам відділився від юрби, ступив кілька кроків до мене, а відтак почав повільно рухатися по колу, огинаючи мене й не спускаючи з мене очей і заводячи за спину руку з товстезною кувалдою.
Його наміри були нібито й прозорі. Та водночас і спантеличувало те, що чолов’яга взявся кружеляти довкола мене, замість того, щоби наблизитися по прямій. Тож важко було запевне втямити, що насправді він проробляв. Чи просто хотів відволікти своїми діями мою увагу, чи збирався напасти або ж лише виконував якийсь дикунський ритуал? Зрештою, хоч як, а в усякому разі виглядало, що хлоп не з полохливого десятка.
Та я вирішив не чекати, що буде далі. Притримуючи автомат лівицею, повільно дістаю правою рукою з нагрудної кишені свого маскувального камуфляжу два шоколадні батони. Начинені фундуком та іншою горіхово-поживною сумішшю, перемеленим корінням певних трав ці продукти нерідко правили нам, диверсантам, за сніданки, обіди й вечері одночасно.
Розриваю на одному обгортку з блискучої фольгою всередині, яка відразу приковує увагу присутніх, і привселюдно відкушую замалим не третину його. А другий батон, теж вивільнивши його верхню частину, простягаю керманичеві аборигенів, котрий у відповідь на мої дії нерозуміюче застигає в начебто бойовій позі.
Усміхаючись якомога привітніше і водночас умудряючись жувати на повен рот відкушений шматок, невимушено ступаю крок-другий до нього. Заразом і далі пропоную йому відповідними жестами й кивками скуштувати гостинця. Правда, не забуваю при цьому тримати вказівний палець лівиці, в якій тримаю власний надкушений харч, на гашетці свого побратима
Не знаю, які саме сигнали нейронів і видобуті з яких глибин підсвідомості, спонукали мене до таких інтернаціональних дій. Але мій миролюбний хід у відповідь на вождеві приготування, оцінюють адекватно. Отаман і далі розгублено стоїть ні в сих-ні в тих. А юрмою, наче подув вітру, схитнув приглушений, але явно схвальний гомін.
Читать дальше