Юн Ха Лі - Зброя помсти

Брезан перед сном пройшов через звичну рутину, включаючи знімання бандажу для грудей, тому що в часи кризи, хаосу та надзвичайних ситуацій рутина була тим, що його підтримувало. Він, можливо, був найвищий рангом Кел, що залишився в гекзархаті, але це не означало, що він хотів нагадувати військовим про їхні туманні упередження щодо людини, яка не мала щастя народитися повноцінним кел. Ситуація і без того була напруженою: зміна статі не була складною справою, але вимагала багато часу, до того ж Кел не схвалювали її, якась дурна пуританська традиція. Тому він намагався виглядати таким, як був. Він навряд чи помічав косі погляди до цього дня. Крім того, зважаючи на всі інші причини, через які Кел, можливо, доведеться ненавидіти його, він сумнівався в тому, що його зміна статі щось до чорта змінить. Тим часом він зважав на невеликі модні підказки, які помічав у випадкових людей — в основному це була стрижка і (ніколи у службовий час) нові прикраси.

— Надзвичайна ситуація, — суворим тихим голосом повідомив сервітор, коли Брезан зареєстрував звук відкривання дверей.

Брезан злякався і почав шукати рукою зброю. Він не був достатньо параноїдним, щоб спати з пістолетом, факт, про який він починав шкодувати, навіть якщо сумнівався, що міг би вистрілити у зловмисника без попередження. Швидше за все, він прострелив би собі ногу або, якщо всесвіт був особливо несправедливим, знову отримав постріл, який вибив би проклятий пістолет з його руки. Він ніколи не хотів так жити.

Загорілися світильники, реагуючи на незнайомця, який зрештою не був ним. Це була один із сержантів Кел, яка працювала у "Зв'язку", пухкенька жінка, яка мала звичку розповідати брудні жарти всім, хто западав на них. За винятком цього у Брезана було відчуття, що жінка, яка увірвалася до його кімнати, зовсім не кел.

— Привіт, верховний генерал, — сказала жінка. Вона внесла тацю із паруючою чашкою чаю.

— Ти шуос? — прямо запитав Брезан, щоб не витрачати часу.

— Дуже добре, — сказала вона.

— Яке твоє справжнє ім'я?

Вона пішла вперед, досить повільно, щоб це не вважалося загрозою. — Ви ставите неправильні питання. До речі, я Шуос Еміо. І вам слід випити чаю. Без отрути, якщо не рахувати кількох зайвих стимуляторів. Вам потрібно бути у формі для цієї розмови.

— Хіба, — саркастично запитав Брезан, — я вже не прокинувся? — Він відкинув простирадло і підвівся, відчуваючи себе дивно вразливим у своїй нічній сорочці та з непричесаним волоссям.

— О, вам не потрібно стимулювати мене, — сказала Еміо. — Але гекзарху потрібно поговорити з вами, і вам для цього знадобиться весь ваш розум.

— Гекзарху? — це означало Шуоса Микодеза, одного з останніх людей, з якими Брезан хотів говорити. — Він не міг зателефонувати у звичайний час?

Еміо глянула на нього.

— Я не можу змусити вас сприйняти це серйозно, — сказала вона, з раптовим хвилюванням, — але це в ваших інтересах. Тому що у мене є дві новини, а гекзарх стане вашим найкращим другом, що буде мати справу з ними обома.

Брезан вирішив, що навряд чи Еміо залишить його одного, щоб одягнутися. Він підійшов до шухляди і потягнувся за бандажем для грудей і обмундируванням. — Гаразд, — сказав він, — розказуйте.

— По-перше, ваша революція в небезпеці.

Брезан знущально заявив.

— І це все? Це революція. Це небезпечно за визначенням.

Еміо продовжувала так, ніби не почула його спалаху.

— По друге — людина, від якої ви залежали і з якою все вирішували, Кел Черіс, зникла.

Брезан завмер.

— Ви не можете бути серйозною.

— Даремно витрачаєте час, — сказала Еміо. — Ви раніше проводили зустрічі співробітників. Скільки ви зазвичай витрачаєте часу на різний непотріб?

Хоч Брезан одразу ж незлюбив Еміо, він не міг з цим посперечатися. Якщо вона говорила правду — а у нього було відчуття тонучого, що це правда, — йому потрібно було перестати бути занудою в її очах і почати готуватися до справді потворної ситуації.

— Ви не знаєте, куди поїхала Черіс?

Він не запитував, скільки Еміо знала про Черіс та її роль у календарному збуренні, яке призвело до того, що гекзархат розвалився. Відповідь все одно йому не сподобається. До того ж це не мало значення на даний момент.

— Якби я це знала, то хіба сказала би, що вона зникла? — сказала Еміо з шаленою відвагою. — І ви знаєте, що стосується Кел, то я просто сержант, і не маю повноважень посилати добровольців шукати її.

— Це не принесло би нічого доброго, — сказав Брезан. — Я припускаю, що вона взяла голкомот. — Це було судно, на якому вона прибула, і яке було обладнане системою невидимості.