Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Ця книжка — художній твір, вигадка. Однак це той вимисел, який ґрунтується на фактах. Цілком імовірний сценарій, змодельований дуже близько до реалій, на яких я знаюся завдяки досвіду служби на найвищих військових посадах та доступу до конфіденційної інформації. Чому я оповідаю про майбутнє на основі фактів у формі художнього твору, а не в жанрі публіцистики? Відповідь проста. Протягом останніх шести місяців я писав про загрозу з боку Росії принаймні у три видання Аналітичного центру. Але хто читає документи Аналітичного центру, крім самих учасників і аналітиків цієї експертної ради? Я мав на меті пояснити масовому читачеві, перед якою реальною небезпекою ми стоїмо. У кожній сцені я демонструю, як сучасні політичні та військові рішення, які ми приймаємо, штовхають нас у майбутню війну з Росією. Цієї війни ще можна уникнути, якщо ми почнемо діяти саме тепер.

Ось чому цю історію треба розповісти, поки ще не надто пізно. Адже ми пам’ятаємо страшні слова Троцького: «Ви можете бути не зацікавленими у війні, але війна може зацікавитися вами».

В одному я абсолютно впевнений: президент у Кремлі все це знає. І навіть сьогодні, коли ви читаєте ці рядки, його адмірали і генерали відпрацьовують такі ж військові сценарії. І у них є очевидні наміри цю війну виграти.

Стояв травень 2017 року.

У січні відбулася інавгурація нового президента США, і було прийнято рішення негайно скасувати засади політики невтручання щодо Росії, які раніше сповідував президент Обама. Першим зовнішньополітичним рішенням нового президента стало озброєння України контрбатарейними радарами, безпілотниками, засобами радіоелектронної боротьби, обладнанням для безпеки комунікацій, броньованими джипами і медичним устаткуванням. Все це було конче потрібне, щоб захищатися від сепаратистів, яких підтримували російські регулярні війська. Однак самого лише обладнання зазвичай недостатньо. І, за порадою генералів, до України направили ще й військовослужбовців США, щоб навчити українських військових управляти цим вельми складним оснащенням.

Це дало змогу президенту сказати світові, що США в Україні виступають лише як тренери, а не воюють. Президенту здавалося, що така маленька хитрість стримуватиме російських військових та їхніх поплічників і не призведе до надмірного зростання напруженості.

Проте відсутність захисту американськими солдатами робила «тренерів» уразливими під час атак. Компромісом могло стати рішення США надати винищувачі для повітряного прикриття. Хоча генерали і попереджали, що винищувач, яким би сучасним він не був, майже нічого не може зробити для захисту кількох людей на землі з відстані 6000 метрів. Президенту було добре зрозуміло, що ні американський народ, ні Палата представників, ні Сенат не схвалять рішення відправити американських солдат на війну в Україну. Тому генералам наказали припинити скаржитися і почати діяти. В усякому разі, Мінська мирна угода 2014 року все ще в силі та навіть найвойовничіші генерали США не можуть стверджувати, що Росія от-от нападе.

Устаткування і «тренерів» було відправлено. Їхнє завдання — встановити і запустити в роботу обладнання, навчити українців користуватися ним і якомога швидше їхати звідти.

У Великій Британії новий прем’єр-міністр був збентежений наслідками голосування британського електорату за вихід із ЄС на референдумі в червні 2016 року. Крім того, Нікола Стерджен, лідер Шотландської національної партії, погрожувала ще одним референдумом про незалежність. У 2015-му, несміливо намагаючись відновити свої «особливі відносини» зі Штатами, Сполучене Королівство відправило невелику групу медиків і офіцерів тилового забезпечення для допомоги у навчанні української армії. Втім, замість дати переконливий сигнал про силу і рішучість, уряд Великої Британії видавався слабким, а його кроки робили країну заручником обставин. Та найбільш прикрим є те, що ці дії тільки підживлювали риторику Росії щодо інструкторів НАТО — мовляв, вони є іноземним легіоном. А на цій образливій характеристиці так люблять грати націоналістичні сили всередині країни.

Незважаючи на політичну невизначеність Мінської угоди 2014 року про припинення вогню в Україні, основні бойові дії вщухли і війна перейшла у фазу напівзамороженого конфлікту з обох боків — української армії і «проросійських сепаратистів», які, за підтримки російської регулярної армії, зайняли укріплені позиції. За лінією розмежування, з українського боку, життя почало нормалізуватися. І це давало змогу британським та американським інструкторам працювати з українськими військовими в умовах, близьких до умов мирного часу.