Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

За той час, поки я писав цю передмову для видання у твердій обкладинці, все, що було мною передбачено, здійснилося, і тепер ми перебуваємо у ще небезпечнішій ситуації. Росія з її 30-40-тисячним військом раптово почала несамовито вправлятися у «брязканні зброєю», розігруючи окупацію для країн Балтії. Із січня 2016 року російські винищувачі почали атакувати американські військові кораблі у Балтійському морі. Дуже близько до кордонів країн Балтії відбувалося масивне нарощування російських військових сил за допомогою трьох мотострілкових дивізій чисельністю близько 60 000 осіб. За словами Дмитра Треніна з Московського центру Карнеґі, Кремль був у стані війни із Заходом з 2014 року. Ще не діставшись до «балтійського курника», вовк уже бродить навколо дуже хисткого паркана. Тож зараз ми де-факто маємо нову, значно небезпечнішу форму холодної війни.

Такі міжнародні інституції, як НАТО та ЄС, від яких залежить безпека і оборона Британії, Європи і всього трансатлантичного регіону, зазнають все сильнішого тиску. Тепер НАТО погодилося направити чотири окремі батальйони із США, Канади, Німеччини і Великої Британії до країн Балтії та на схід Польщі. І хоча це можна розцінювати як початок, ніхто не повинен мати ніяких ілюзій. Наразі це лише політичний сигнал. По-перше, треба доволі багато часу, щоб розгорнути ті батальйони, а це саме по собі вже може спонукати російського президента зробити попереджувальний удар, перш ніж вони займуть свої позиції. По-друге, без належного управління та контролю, а також без артилерії, інженерів, військових вертольотів і логістики, яка допоможе перетворити окремі батальйони в ефективну бойову бригаду і розташувати їх в усіх чотирьох країнах, ці військові підрозділи у разі атаки з боку Росії будуть розбиті по одному. Однак НАТО несподівано послабшало через негативний побічний ефект від спроби військового перевороту в Туреччині, оскільки той може зменшити другу в світі за величиною військову міць та зробити її не такою ефективною і більш нестабільною внаслідок масових чисток у Збройних силах Туреччини.

Зовсім нещодавно, у липні 2016 року, республіканський кандидат у президенти США Дональд Трамп в інтерв’ю «New York Times» засумнівався у готовності Америки прийти на допомогу тим союзникам НАТО, які зазнаватимуть атак. Одним ударом цей коментар підірвав засадничий принцип колективної безпеки Альянсу. Зараз він повністю спирається на сильне лідерство США. Спокій та мир у Європі можливий лише за умови абсолютної впевненості у тому, що Штати завжди захищатимуть своїх союзників. А коментарі Трампа можуть тільки підбадьорити президента Росії і зробити більш імовірним страшний сценарій, описаний у цій книжці.

У той же час ЄС сам почав переживати кризу існування після того, як на референдумі в червні 2016-го британці проголосували за вихід своєї країни з Євросоюзу. Британія не тільки стала потенційною загрозою єдності ЄС, а й наразилася на небезпеку виникнення внутрішніх проблем через гучну заяву Шотландії про своє бажання залишитися в Євросоюзі, не кажучи вже про ризики для мирного процесу в Північній Ірландії. Британія зіштовхнулася з політичною та економічною невизначеністю з неминучими наслідками для її міжнародного статусу та збройних сил. Тобто вже відчувається великий вплив брексіту на економіку. І коли підтримання витрат на потреби оборони навіть на такому надуманому рівні, як 2 % від ВВП, стане сумнівним, тоді точно ніхто не зрадіє ще більшому скороченню ВВП через економічні наслідки брексіту.

Тим часом є одна людина, яка, безсумнівно, в усій цій метушні потирає руки від задоволення. Це президент, що сидить у своєму кабінеті в Кремлі. Велика Британія як головна військова сила Європи, здавалося б, стала на шлях морального та фізичного роззброєння. І президент Путін пригадав, з якою повагою ставилася Росія до Британії часів прем’єрства Залізної леді за її рішучість у питанні повторного захоплення Фолклендських островів у 1982 році. Тоді, за часів холодної війни, Путін був іще молодим офіцером КДБ у Східній Німеччині. Він добре пам’ятав, як Велика Британія заявила: робитиме те, що здається майже неможливим. І вона справді зробила це. Таке поєднання демонстрації зброї, з одного боку, і тихої, але жорсткої і незламної політичної рішучості, з іншого, дало Британії величезний політичний капітал. Тепер стало очевидним, що вперта рішучість, яку так поважали і якою захоплювалися в усьому світі, випаровується. Тепер Сполучене Королівство мало чим відрізняється від будь-якої іншої напівпацифістської європейської соціал-демократичної держави, яка більше зацікавлена у захисті добробуту і економічної вигоди, ніж у підтримці належної безпеки та оборони.