Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Настав момент, коли один з американців за сусіднім столиком витягнув туристичну карту, озирнувся довкола, щоб зорієнтуватися в місцевості, і поклав її на столик.

— Очевидно, ми на площі Свободи, — сказав із помітним техаським акцентом один із групи.

Це було саме те, на що чекав Вронський.

— Куди вам треба дістатися? — запитав він бездоганною англійською з типовою американською вимовою.

Американці за столиком повернулися та здивовано подивилися на нього.

— Ого! Ваша англійська чудова. Ви жили у Штатах?

— Авжеж, — посміхнувся Вронський. — Я кілька років навчався у Техаському університеті в Сан-Антоніо.

— Справді? І я звідти! — радісно вигукнув американець.

— Та невже! А на пішохідній вулиці Рівер-Вок все ще можна випити пляшку пива?

— Звісно. Там найкраще пиво.

— Це треба відсвяткувати. Я не можу запропонувати вам «Аламо», але пригощу вас місцевим пивом. Ви куштували наше світле пиво? Найкращий вибір у тепле надвечір’я.

— Ну-у-у...— американець завагався. — Гаразд. Гадаю, одна пляшечка нікому не зашкодить. Між іншим, я — Скотт Трапнелл.

— Анатолій Миколайович Вронський. — Вони потисли один одному руки. — Я викладаю англійську в Харківському університеті. А ви де працюєте, хлопці?

— Дуже приємно, Анатолій, — з радістю відгукнувся доброзичливий американець. — А ми — американські військові. Перший батальйон 15-го артилерійського корпусу. Приїхали навчати ваших військових управляти радаром для виявлення зброї AN/TPQ-36. Це мобільні радарні установки. Наш уряд надав їх вам, щоб відслідковувати, звідки йдуть артилерійські та ракетні удари супротивника. Я — старшина [6] Англ. Master Sergeant — військове звання представника старшого сержантського складу Збройних сил США, яке умовно може відповідати званню «старшина». , а це — моя команда.

— Чудово, Скотт. Ми вдячні вам, друзі! Якби не ви, тут... — голос Вронського стишився. Чоловіки добре розуміли, що лише завдяки присутності американських інструкторів Росія не перетинає кордон цієї частини України.

— А де ж ви розташувались? — знову підхопив розмову Вронський.

— У тренувальному таборі в Чугуєві. Це на схід від Харкова. Ми там вже кілька місяців... А сьогодні ось вийшли в місто трохи відволіктися та відпочити.

— О, гадаю, вам це справді потрібно, — поспівчував Вронський. — Мабуть, уже нудить від однієї лише думки про те, що ви тут застрягли.

— Ну, то таке... — відповів Трапнелл стримано, щоб не жалітися цьому симпатичному українцю. Але Вронський мав рацію. Всі вони у приватних розмовах скаржилися одне одному на умови життя тут і рахували дні до свого повернення у Штати.

— Я все розумію. Я теж служив у армії і знаю, як воно — жити у старих радянських казармах.

Нарешті офіціант приніс пиво і вся компанія вже за спільним столиком кав’ярні сиділа й теревенила. Невдовзі було порушене і правило «номер один» загальної інструкції для американських військовослужбовців — не вживати алкоголь під час несення служби, й американці вперше за кілька місяців змогли по-справжньому відпочити. Вони були схожі тепер на звичайних туристів, що насолоджуються сонцем і екзотичним пивом, а ще відверто охоче роздивляються довгоногих українських дівчат зі світлим попелястим волоссям. Американці раптом опинилися у центрі уваги українців, а ті наввипередки пропонували їм пиво, практикувалися в англійській і дякували за те, що Америка робить для підтримки їхньої оточеної ворогом країни.

Вронський підхопив свій стілець і пересунув його до сусідки Трапнелла — єдиної жінки-солдата у цій компанії. Повернувшись до неї, мовив:

— Привіт, я Анатолій. Дякую за те, що робиш для нас.

— Не варто, Анатолію. А мене звати Лора Блер. Можна просто — Лора, — відповіла дівчина у притаманній американцям доброзичливій манері. — Уявляю, як важко вам зараз через цю війну.

Вронський подивився на неї.

— Ти права... Війна — це завжди жахливо, а громадянська — ще страшніше. Це коли брат на брата, а батько на сина.

— А як же росіяни? — запитала Блер.

— Звісно, вони також причетні. Як же без них? Адже Україна і Росія — одне ціле. Як сіамські близнюки. Їхнє розділення після розпаду Радянського Союзу — це трагедія.

— Але ж вони вдерлися у вашу країну, атакують, порушують мирні угоди, — здивувалася Блер.

— Якщо ти говориш про невинних призовників, які воюють не зі своєї волі, тоді так — це російське вторгнення. Але Кремль скаже вам, що то добровольці. Не вірте цій пропаганді. Правда у тім, що під час війни програють усі. Геть усі є жертвами. Переможців немає. Війна отруює життя кожного — молодого, старого, ні в чому не винних людей... Жінки і діти страждають найбільше.... Та годі про нас і наші біди, тим паче в такий чудовий день. Звідки ти, Лоро?