Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Начальник генштабу запевнив Путіна, що звичайні види озброєння розташовані Росією тільки для залякування. Не менш важлива і набагато «тонша» її гра — вдосконалення асиметричної тактики (її ще називають маскувальною або обманною), яка так ефективно спрацювала у Криму три роки тому. Адже йдеться про підрив територіальної цілісності країни зсередини, не перетинаючи тієї грані, за якою НАТО може почати діяти у відповідь.

Незважаючи на попередження з боку наразі дуже схвильованих країн Балтії, Альянс навіть не в змозі був визнати, що операції маскування вже активно застосовуються і щодо цих членів НАТО. Адже вони були наступними цілями і самі добре розуміли, що відбувається. Проте більшість американських та західноєвропейських політиків лише дратували ті сигнали з далеких кордонів Європи. Для них це були звичайні інциденти, які навіть не заслуговують на згадку в засобах масової інформації. Їх більше хвилював рейтинг серед виборців та подальше утримання влади у своїх руках.

Путін і його радники у Кремлі, певна річ, давно помітили цю хворобу Заходу, яка весь час прогресувала. Тож і було підготовлено плацдарм для завершення його стратегічного плану возз’єднання етнічних російськомовних громадян країн колишнього Радянського Союзу під прапором «матінки Росії».

Після похмурої та морозної української зими весна завжди вселяла у харків’ян оптимізм. І цей святковий день — День Перемоги — не був винятком. Теплі весняні промені сонця прикрашали білосніжні стіни і золоті маківки Покровського собору. У парку імені Максима Горького компанія студентів із різних університетів міста грала у футбол, інша молодь гомоніла, лежачи на м’якій травичці. Цілі родини збиралися разом «на шашлики», щоб відсвяткувати цей день.

У центрі міста, на площі Свободи, всі ресторани і кав’ярні були переповнені людьми, які намагалися максимально використати свої вихідні та чудову погоду. Здавалося, минуло дуже багато часу з тих пір, як Мінська угода 2015-го про припинення вогню заморозила воєнні дії в Україні 2014-2015 років. Відтоді деякі райони Донецької та Луганської областей де-факто опинилися під протекторатом Росії. Цю територію її «миротворці» наразі називають Новоросією. Запанував хиткий мир, який час від часу порушувався регулярним загостренням ситуації вздовж лінії фронту між українською армією та підтримуваними Росією сепаратистами.

Непомітно вивчаючи та оцінюючи натовп, самотній чоловік пробирався крізь численні групи людей, що прогулювалися. Його зовнішність анітрохи не впадала у вічі: середній на зріст, вік ледь за тридцять, стрижене темне волосся, чорна флісова куртка на блискавці, одягнена на нещодавно випрану білу теніску. Він рухався легко, пружна хода, на яку витрачав мінімум зусиль, не видавала його справжньої сили. Попри те що зовні Анатолій Миколайович Вронський здавався звичайним перехожим, він аж ніяк не насолоджувався цим теплим і сонячним днем. Енергійна і надзвичайно сконцентрована людина, він умів брати від життя все найкраще. Однак цього разу, як виявилося, від самого початку все пішло не так.

Спершу подзвонив його «контакт», щоб попередити: група, яка була потрібна Вронському, поїхала раніше, ніж очікували. Потім, за десять хвилин, цей ідіот, який отримав завдання стежити за тими людьми, повідомив, що в нього лопнула шина і він загубив їх десь на околиці міста. Вронському залишалося тільки сподіватися, що хлопці приїдуть сюди, у найзнаменитішу туристичну частину Харкова. Ось чому він зараз методично оглядав усю площу Свободи, розбивши район пошуку на сектори. Також вивчав і численні кав’ярні, розташовані на площі, оточеній сірими і трохи похмурими будівлями радянської епохи. Треба було обстежити їх усі — сектор за сектором, повільно, без метушні й поспіху — так, як колись навчали його і як він тепер навчає своїх підопічних.

Є! За столиком, що стояв прямо на тротуарі, сиділи жінка і четверо чоловіків. Уся група помітно вирізнялася серед українців. Однаково одягнені у джинси і сорочки «поло», чоловіки виділялися відмінною ознакою будь-якого американського солдата — короткою стрижкою «під їжачка».

Вронський притишив крок і попрямував до вільного столика поруч з ними. Йшов розслабивши плечі, навіть трохи сутулячись. Він махнув офіціантові, дістав свій мобільний і зробив кілька дзвінків. Невдовзі до нього за столик підсіли чоловік та приваблива молода жінка. Чоловіки потиснули один одному руки, а дівчину він, як і годиться, поцілував у обидві щоки. Здавалося, це була така собі типова група молодих українців середнього класу, які просто прийшли розслабитись у вихідний день. За столиком сперечалися, хто, найвірогідніше, стане переможцем цього сезону прем’єр-ліги: київське «Динамо» чи харківський «Металіст». Все, що вони мали зараз робити, — чекати.