Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

«Чорт забирай!» — хотілося йому закричати, коли слухав базікання самозакоханих послів. Якби хоч хтось із цих людей захотів пригадати вторгнення Росії в Грузію у дні «дружби» 2008 року, коли на олімпіаді в Пекіні світ присягався берегти мир і братерство та позбутися воєн, то всі, хто й досі сумнівається, нарешті зрозуміли б, як саме міркує і що планує робити далі російський президент.

Після засідання він віч-на-віч говорив у коридорі з генералом Варом — данцем, головою Військового комітету.

— Кнуде, на НАТО чекає катастрофа, якщо не зробити щось і негайно. Але без підтримки ради ми в глухому куті. Я повертаюся у Ставку і телефонуватиму Верховному головнокомандувачу. Він має знати, як все погано склалося. Я також зателефоную начальникам генеральних штабів тих країн, які формують основну частину спеціальних сил надшвидкого реагування, і попрошу їх скоротити термін підготовки до розгортання. Говоритиму з ними як із суверенними державами, а не як із членами НАТО. Тоді, якщо рада дасть згоду на застосування статті 5, ми зможемо якнайшвидше перекинути ті сили у балтійські держави.

— Говорити з кожною країною окремо — це розумний крок, Девіде. — Вар погоджувався, намагаючись бути обережним. — Та якщо це навіть буде ініціативою Верховного головнокомандувача, то викличе негативну реакцію. Ще гірше, якщо подумають, що це була ваша ініціатива. Не сумніваюся, що Штати всю ніч «оброблятимуть» німців. Тож я впевнений: урешті-решт ми дійдемо згоди. Але рада стає дуже впертою, коли вважає, що військові лізуть поперед батька в пекло. Будь-які зміни, пов’язані з бойовою готовністю, мають справляти враження таких, що їх санкціонували уряди країн. Тут ми повинні бути обережними і передбачливими.

Мак-Кінлі збирався відповісти, але Вар зупинив його, торкнувшись руки:

— Не кажіть нічого, Девіде. Я все знаю. Тоді вже може бути запізно. Але хіба досі було не так?

Повернувшись у Ставку і міркуючи над тим, що сталося в Брюсселі, Мак-Кінлі піднявся сходами, які вели прямо до його офісу. Там на нього вже чекали полковник авіації Джеймі Свінтон, начальник штабу, а також решта його офіцерів: три військових радники (німець, француз і британець), флаг-ад’ютант і особистий помічник.

— Сідайте, хлопці, — мовив генерал. — Уже вкотре вам кажу, що не треба вставати, коли я заходжу.

— Доброго вечора, сер, — привітав його Свінтон і відразу приступив до справи. — Щодо кібератаки в Латвії доповідаю, що Агентство з питань обслуговування систем інформації та зв’язку НАТО і регіональний кіберцентр у Таллінні вже активно вивчають проблему. Саме зараз комп’ютерні гуру допомагають латвійцям налагодити та запустити свої системи. Мені вдалося додзвонитися до помічника генерала Балдеріса. Він мій приятель, і я знаю американський номер його мобільника ще з часів навчання в коледжі у Штатах. Вирішив спробувати, і мені це вдалося. Ви, мабуть, захочете поговорити з ним, перш ніж телефонувати Верховному головнокомандувачу?

— Дуже добре. Молодець, Джеймі. З’єднайте мене. — Мак-Кінлі рушив до свого кабінету.

Свінтон попрямував слідом, передав генералу свій айфон і сів поряд, щоб чути розмову.

— Раймондсе, як справи? Важко вам зараз, — почав говорити Мак-Кінлі. Чув Балдеріса добре — той був спокійним і врівноваженим.

— Девіде, друже, у нас тут зараз кепсько. Усі системи управління виведені з ладу, але ми працюємо над тим, щоб повернути контроль над ситуацією. Таке відчуття, ніби знову робимо ту саму вправу «непохитна піраміда», як і минулого літа, коли ми з вами відпрацьовували в Ризі умовний напад на Естонію та надання їй Альянсом допомоги. Але цього разу все відбувається насправді. І це вже — ми, а не Естонія. Поки що.

Балдеріс замовк, щоб зібратися з думками, і Мак-Кінлі здогадався, що насправді його друг не був таким спокійним, як удавав. Та й він сам навряд чи був би спокійним за таких обставин.

— Росія вже напала на Латвію у непрямий спосіб. Тепер ми повинні очікувати чогось більш явного. І гадаю, що це станеться дуже скоро. Саме тепер нам потрібна підтримка наших друзів і союзників із НАТО. Яких ще підстав бракує для застосування статті 5? Чому не вживаються жодні заходи?

Мак-Кінлі почувався так, ніби це він особисто залишав у біді свого друга. Балдеріс був таким гостинним минулого року, коли він кілька тижнів перебував у Латвії, керуючи військовими навчаннями. Тоді, розігруючи сценарій можливих подій, НАТО застосувало статтю 5. Тепер, коли все відбувалося насправді, НАТО вагалося.