Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Полк ППО прикриває попередньо визначені місця приземлення поблизу Риги. Боєприпаси і спорядження відвантажуються, центри військової підготовки перейшли в режим воєнного часу. Мобілізація в Національну гвардію йде за графіком: вже залучено велику кількість резервістів. За нашими оцінками, першим буде повністю укомплектовано Третій оборонний округ у Ризі — ймовірно, опівдні двадцятого травня.

— А Другий оборонний округ у Резекне? — спитав Балдеріс. — Якщо росіяни перейдуть кордон, його бійці першими стануть на шляху загарбника. Хоч вони і чинитимуть опір, але, боюся, не зможуть зупинити ворога, бо сили будуть нерівними.

— Національна гвардія в Резекне вже до півночі двадцятого травня має бути в повній бойовій готовності.

— Зробіть усе можливе, щоб прискорити підготовку, — Балдеріс повернувся до командувача Сухопутних військ, який сидів поряд із ним. — Я візьму це під контроль.

Далі він звернувся до начальника штабу:

— А що з нашими спеціальними силами — підрозділом спеціального призначення? Я хочу, щоб вони залишалися в Адажі як мій спеціальний резерв і були готовими виконувати термінові завдання незалежно від того, висадиться ворог у Ризі чи вторгнеться по всьому кордону, або зробить і те й інше. Забезпечте для них вертолітний зв’язок на випадок, коли виникне така потреба.

Він знову подивився на Морланда.

— Дуже важливо, щоб ви постійно були з ними на зв’язку, бо їм також може знадобитися ваша допомога.

Морланда вразили ці слова. Його люди потрібні саме там, де все котиться під три чорти. Кожному професійному солдату постійно треба ставити собі запитання: «А що буде, якщо... ?», навіть коли це «якщо» видається нереальним або малоймовірним. Він і його люди знали і розуміли, наскільки все серйозно, навіть коли навколишній світ ще недооцінював значення того, що тут відбувається. Морланд вирішив, що його команда спакує речові мішки та триматиме зброю під рукою, бо в будь-який час можуть опинитися в лісах і залишатися там довше, ніж очікувалось. Добре, що хоч його команда вже встигла акліматизуватися, перебуваючи останні три тижні в Адажі.

— Сер, пробачте, що турбую, — схилився над плечем генерала Балдеріса його помічник. — На зв’язку з Вашингтона адмірал Говард, Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Він незабаром має зустрітись із президентом, але хотів би спершу поговорити з вами.

— Призупиніть брифінг, — наказав Балдеріс. — Я повернуся за двадцять хвилин. Це важливо.

Він вийшов із кімнати і пішов до свого офісу, подавши знак Морланду та Марині йти за ним. Зайшовши до приймальні, генерал звернувся до свого помічника:

— З’єднайте мене і поставте на «спікер». Капітан та пані Крауя нехай теж послухають.

Потім Балдеріс пройшов у свій кабінет до телефону, але за мить повернувся до приймальні, бо дзвінка не було. Телефон мовчав. Вони перевірили інші апарати — і ті були німими. На комп’ютері помічника почав зникати документ, над яким він працював. Потім монітор зовсім згас, як і в решти комп’ютерів.

Вони перевірили з’єднання. Потім вимкнули машини та знеструмили їх і знову ввімкнули — нічого.

За п’ять хвилин до кімнати швидко увійшов стурбований командувач об’єднаного штабу. Побачивши генерала, віддав йому честь і доповів:

— Сер, усі комп’ютери і телефони в штабі вийшли з ладу. Підозрюємо, що це кібератака. Ми переходимо до аварійного плану захисту і вмикаємо реверсний режим. Також висилаємо передовий загін для відкриття резервного штабу в колишньому радянському бункері в Лігатне.

— Займіться цим і передайте всім, щоб максимально прискорили мобілізацію. Я повертаюся до Міністерства оборони. — Він знову подивився на Морланда. — У вас є зв’язок?

— Так, генерале. Режим відеоконференції від компанії «Інмарсат», захищений телефонний зв’язок з усім світом — усе це є в посольстві.

— Зараз прошу вас проїхати зі мною в міністерство. Там отримаєте повну інформацію про те, що сталося, і передасте її до Великої Британії та США. Наразі саме через вас, напевно, і буде підтримуватися основний зв’язок між нами та зовнішнім світом.

Балдеріс вийшов із будівлі штабу і широким кроком попрямував до своєї машини. За дві години вони вже були в Міністерстві оборони на вулиці Вальдемара — у самому центрі Риги, за кілька кварталів від місць учорашніх заворушень, все ще захаращених спопелілими автівками та склом від розбитих вітрин пограбованих крамниць. Усюди панував хаос. Не працював жоден світлофор, усі перехрестя були заблоковані автомобілями. Тож вони вийшли з машини і пройшли останні три кілометри вулицями, якими намагалися дістатися додому розгублені та стурбовані люди.