Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Заступник головнокомандувача зробив невелику паузу, щоб дати можливість присутнім поставити запитання, якщо вони в когось виникли. Жодних запитань не надійшло, тож Костілек підбив підсумки засідання. Говард і Мак-Кінлі отримали зелене світло для дій.

Коли Говард і Мак-Кінлі залишилися вдвох, адмірал виклав свої міркування:

— Тепер, як було домовлено, ми маємо підготувати два плани. Фіктивний і реальний. Залиште фіктивний план мені, я сам донесу його до послів та лідерів їхніх держав. Після того як інформація дійде до столиць і кожен клятий держслужбовець простягне до неї свої лапи, я б’юся об заклад, що росіяни отримають повну копію плану вже за лічені години. Потім я буцімто з величезним небажанням і тільки під сильним політичним тиском поділюся подробицями цього фіктивного плану. Це дасть змогу позбутися неминучих підозр з боку росіян. Ви ж зосередьтеся на реальному плані. І тримайте його в секреті. У дуже, дуже великому секреті. Щоб росіяни не змогли рознюхати жодної деталі цього плану. Ось так будемо діяти...

Годину потому, після ще однієї швидкісної поїздки переповненими автомобільними дорогами Брюсселя, Мак-Кінлі сидів за столом у головному штабі НАТО, тримаючи в одній руці чашку чаю, а другою набираючи по криптофону номер генерала Рейнхардта Якобсена, німецького начальника штабу оборони, який був його давнім другом: свого часу вони утрьох, разом із Киддом — новим начальником штабу оборони Британії, навчались у Штабному коледжі в Кемберлі.

«Якщо хтось і зможе вмовити німців, щоб вони нам допомогли, то це Рейнхардт», — подумав Мак-Кінлі. В німецькій армії його через високий зріст називали Шпалою. Якобсен був військовим від Бога, служба в армії була у нього в крові. У 1941 році його дід висаджувався з парашутом на Криті разом із елітною парашутною бригадою Рамке, що входила до складу Люфтваффе. Тому Якобсен ніколи й не сумнівався, що теж стане військовим. Як професійний командир танка, Рейнхардт запевнив Мак-Кінлі, що перша танкова дивізія вже була мобілізована, і що Німеччина наразі узгодила двосторонню домовленість із Польщею, й остання теж відрядить підкріплення — 10-у бронетанкову кавалерійську бригаду. Разом виходить близько п’ятнадцяти тисяч осіб і ста п’ятдесяти танків.

— І, Девіде, якщо ви зможете залучити Об’єднаний корпус швидкого реагування, ми підпорядкуємо під його командування дивізію «Панцер-1». Ця організація має чималий досвід проведення військових операцій, і ми дуже їй довіряємо, — зазначив Якобсен.

Далі він зателефонував генералу Джоку Кидду в Лондон.

Криптофон передав сигнал: зв’язок безпечний. Кидд привітав Мак-Кінлі як старого друга.

— Дейве, паршивець! Приємно чути твій голос. От ця бісова війна! Та не бери в голову, ми з усім розберемося.

Мак-Кінлі коротко ввів Кидда в курс справи щодо рішення Північноатлантичної ради розпочати підготовку операції та спитав, що може запропонувати Велика Британія. Було зрозуміло, що з новим керівництвом, яке призначили після втрати корабля «Королева Єлизавета», атмосфера в Лондоні змінилася. Кидд знав основні положення операції. Збройні сили були в бойовій готовності, також мають бути задіяні резерви. Обурення в нього викликала заміна загартованих боями професіональних військових на резервістів, що бачили війну лише в кіно. Кидд вважав це ідіотизмом. Але Мак-Кінлі обірвав його.

— Друже, цього «коня» довго тримали на припоні. Йому теж треба дати раду. Зроби, що можеш, використовуючи те, що маєш.

— Пробач, Дейве. Це лише чергова тупа і безвідповідальна авантюра, та хто не ризикує, той не п’є шампанське.

Потім він перейшов до нової тактичної групи Королівського військово-морського флоту, яку очолили корабель Її Величності «Оушен» та десантний корабель «Альбіон» із диверсійно-десантним батальйоном морської піхоти на борту, що має прийти на підмогу 2-му експедиційному корпусу морської піхоти США. Водночас усі наявні літаки ВПС тепер повністю залучені до оперативного планування разом із союзниками. Що ж до наземних військ, то Кидд спорядив 16-ту повітряно-штурмову бригаду зі складу 82-ї повітряно-десантної дивізії США, в той час як об’єднаний корпус швидкого реагування готувався до відправлення в Польщу.

— Але затям собі, Дейве, — продовжував Кидд, повертаючись до своєї звичної колоритної мови, — тут кояться з біса неймовірні речі. Коли я згадую війну в Перській затоці, а там було справжнє пекло, то думаю, що нам все-таки вдалося сформувати тоді боєздатні підрозділи, як годиться. А тепер, після всіх цих скорочень в армії, нам доведеться розібрати майже кожну машину, і це все тільки для того, щоб надійно підготувати одну бронетанкову бригаду до справжньої війни. Відверто кажучи, це з дідька жалюгідна ситуація, хоча, як ти добре знаєш, Дейве, ви можете надавати всім копняків лише силами однієї американської бригади. Так, у нас є штаб дивізії... Але нам доведеться йти із простягнутою рукою до французів, щоб вони підкріпили наш підрозділ ще однією бригадою, якщо ми хочемо вивести на поле бою хоча б якусь більш-менш боєздатну дивізію. Ми працюємо цілодобово, щоб підготувати бригаду до відправлення в Польщу в найближчі десять днів, аби вони вчасно розпочали там спільні тренування.