Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Все настільки погано? — запитав шокований Мак-Кінлі. Незважаючи на прочитані ним доповіді про танки та іншу бронетехніку, що стоїть в ангарах без двигунів, гусениць та інших важливих запчастин, він все-таки вважав, що вони все ще підпадали під категорію «техніка на ходу».

— Так, все настільки погано, Дейве, ти правильно зрозумів. Єдине, що нам на руку, — це те, що в нас ще є 20-а бронетанкова бригада, яка базується у Німеччині. Тож, принаймні, нам не весь підрозділ доведеться транспортувати по воді. Проте скорочення фінансування та залучення частини сил до боротьби з ІДІЛ і для вирішення інших стратегічних питань на Близькому Сході призвели до того, що ця бригада опинилась останньою в черзі на бодай якесь фінансування. Нам буде дуже нелегко привести цю бригаду в боєздатний стан.

— Але ж ви впораєтесь?

— Зараз я їм влаштую. За кілька секунд мої черевики сорок четвертого розміру побалакають із чудовими задами, що сидять у Міністерстві оборони.

— Багато б я віддав, щоб це побачити! — Мак-Кінлі посміхнувся, уявивши, як Кидд із притаманним йому лихослів’ям дає копняків міністрам і державним службовцям. Та за мить він знову став серйозним.

— Ми ще не обговорили деталі. Нам потрібна армія у повній бойовій готовності, й то якомога швидше. Сили спеціальних операцій НАТО вже тут, у Головному штабі Об’єднаних збройних сил. Зараз вони узгоджують співпрацю з «лісовим братами» в усіх трьох країнах Балтії, але нам потрібен хтось у Калінінграді. Що думаєш про сили спеціальних операцій Великої Британії?

— Ти з біса правильно кажеш, друже, — одразу відповів Кидд. — Треба лише перевірити, чи вони підготовлені належним чином до співпраці з силами спеціального призначення НАТО, і будемо працювати над тим, щоб якомога хутчіш відправити їм підмогу. Але невелика частина цього підрозділу наразі перебуває на території Латвії... це сталося швидше випадково, ніж навмисно.

Він пояснив, що Морланд і його команда, яка складається з мерсійских солдатів, зараз перебувають у підпіллі разом із «лісовими братами».

— Однак нам треба їх поквапити, — продовжив Кидд. — Центр урядового зв’язку повідомив, що росіяни вийшли на Морланда та його хлопців. І, що до дідька дивує, все прозвучало так, нібито сам президент наказав схопити Морланда. Він звинувачує капітана в тому, що той втоптав у бруд його дупу руками його ж таки охоронців. Вони переконані, що це особисте. Одна пташка на хвості принесла, що команда телеканалу «Russia Today» вже чекає з камерою, коли приведуть капітана Морланда. Президент, напевно, зовсім здурів — так завівся через одного молодого капітана піхоти.

Кидд засміявся.

— Вже давно було очевидно, що він клятий псих. Проте до цього інциденту я вважав його холоднокровним.

Мак-Кінлі спала одна думка.

— Чи є шанс переправити цього Морланда до Калінінграда? Ці «лісові брати» добре знають один одного і так само добре знають ці землі, краще за будь-кого іншого. Вони змогли б провести його через кордон непоміченим. Хлопці, що справді добре орієнтуються на цій території, мають непогані шанси на успіх. Таким чином ми можемо заплутати росіян. Ми відправимо сили спеціального призначення Великої Британії до країн Балтії, щоб начебто розвідати можливі шляхи для введення військ. Росіяни обов’язково клюнуть на цю наживку і почнуть рознюхувати, що саме тут відбувається.

— Блискуча ідея, Дейве. Нещодавно керівник Сил спеціального призначення заходив до мого кабінету, адже не знав напевне, як перекинути своїх хлопців у Калінінград. Кордон із Польщею відпадає, оскільки він невеликий і добре захищений. «Хиткі човни» [32] Так іноді називають спеціальну човнову службу. вважають, що йти морем — це самогубство, і я гадаю, що вони мають рацію. А якщо вони всліпу почнуть стрибати з парашутом, немає значення, відкриють його біля землі чи на висоті, то, швидше за все, приземляться прямісінько на російські штики або на росіян. Там всюди росіяни. Вони одразу ж повідомлять про десант куди треба. Ні... Мені подобається твоя ідея, Дейве. Можна прокрастися з півночі через окуповану Росією територію. Я думаю, у нас все вийде.

Телефонний зв’язок було завершено. Кидд перейшов до вирішення інших питань, яких у Лондоні накопичилось чимало.

Майор Анатолій Миколайович Вронський, спецпризна-ченець 45-го гвардійського полку, не відводив погляду від свого годинника. Йому так хотілося, щоб час збігав швидше, але годинникові стрілки, здавалося, рухалися ще повільніше, ніж завжди. До четвертої години тридцять першої хвилини ранку, тобто до світанку, залишалося ще двадцять вісім хвилин. Ось-ось розпочнеться атака на базу противника. Вже почало світати, і це добре, бо навіть слабке світло допоможе його людям розгледіти дорогу та відрізнити своїх від чужих. Заспаним солдатам, яких щойно розбудили, складно швидко і точно реагувати на події.