Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Це був катастрофічний провал Північноатлантичного альянсу. Безпрецедентний провал, найбільший за всю історію НАТО. Військові, політичні та соціально-економічні наслідки змусили активізуватись усіх його членів, навіть країни, які вкрай негативно ставились до відкритого військового протистояння. Баланс сил у Європі знову порушився. І цього разу, на відміну від кінця холодної війни, саме демократичний Захід опинився в ситуації, дуже близькій до поразки.

Перед зустріччю Костілек зізнався Говарду та Мак-Кінлі, що серйозно побоюється, чи не опиниться Альянс на межі краху. І чи переживе він кризу? Все залежатиме від того, як члени НАТО відреагують на цей виклик із боку Росії. Тож йому треба від самого початку задати правильний тон зустрічі, інакше скептики візьмуть все під свій контроль, і нічим хорошим це не скінчиться.

— Пані та панове! — командним голосом почав Костілек, чий польський акцент став дуже помітним через бурю емоцій, що охоплювали його. — Я прошу вас встати. Давайте вшануємо хвилиною мовчання пам’ять тих загиблих солдатів і матросів НАТО, які нещодавно віддали своє життя, відстоюючи нашу спільну свободу.

Мак-Кінлі та інші учасники засідання підвелися з-за столу. Поки вони мовчки стояли, на екранах навколо конференц-столу в алфавітному порядку проектувалися прапори тих держав-членів НАТО, які зазнали втрат: Велика Британія, Естонія, Латвія, Литва, Німеччина, Сполучені Штати Америки.

Потім Костілек сів на своє місце і звернувся до членів Ради.

— Пані та панове, в результаті відкритої агресії з боку Росії проти Балтійських країн Альянс зазнав значних втрат. Нас усіх у цьому залі об’єднало бажання вшанувати пам’ять наших загиблих товаришів та необхідність рішучого засудження агресивних дій Росії. Головною метою Альянсу з моменту його заснування у 1949 році було забезпечення колективної безпеки. Це фундамент, на якому він тримався упродовж шістдесяти восьми років. Та коли настала криза, ідея колективної оборони провалилась. Альянс зазнав поразки. Гадаю, вам не потрібно нагадувати про те, що НАТО — це насамперед держави, що добровільно об’єдналися в Альянс... А це означає, що ці держави теж зазнали невдачі, — він зробив паузу і повільно обвів поглядом присутніх за столом, даючи зрозуміти, кого вважав відповідальними за провал. Потім продовжив викладати свою точку зору. — Дозвольте мені нагадати вам про часи холодної війни. Так, тоді держав-членів НАТО було значно менше. Але наші попередники за цим столом чітко розуміли, що колективна оборона потребує значно більшого, ніж просто слова. Самі по собі слова нічого не значать для наших ворогів, якщо вони не підкріплені потужною системою оборони. Погляньте, як змінилося сьогодення порівняно з минулими роками! Альянс робив гучні заяви, пишався своїми можливостями, однак виявився абсолютно неспроможним стримати натиск Росії. Чи посміла б Росія напасти на сильні, рішучі та дійсно готові на все війська?.. Я вважаю, що ні! — вигукнув Костілек.

Кімнатою прокотилося невдоволене бурмотіння, на що Костілек і очікував. Протягом сорока років холодної війни НАТО мало справу із величезною агресивною армією Варшавського договору, і Альянс це витримав. Завдяки чому? Бо країни-члени Варшавського договору знали, що НАТО готове вжити заходів у відповідь і має на це більш ніж достатньо сил. І нинішні члени НАТО знали, яким потужним був Альянс у двадцятому столітті. Після сказаного Костілеком на обличчях деяких послів промайнуло відчуття сорому та провини. Саме на це натякав він у попередній розмові з Говардом і Мак-Кінлі, коли говорив, що знає, на чому може зіграти під час своєї промови.

Генеральний секретар НАТО вдарив долонею по столу, й усі замовкли.

— Час позбавитися ілюзій. Наші брати і сестри з Естонії, Латвії та Литви наразі окуповані Росією, чий президент оголосив, що вони мусять стати частиною його імперії — імперії страху й терору.

На якусь мить він трохи пом’якшив свій тон.

— Представникам цих країн, дорогі друзі та колеги, я висловлюю наше глибоке співчуття, і запевняю, — він знову пристукнув долонею по столу, щоб наголосити на своїх словах, а в його очах наче запалав вогонь, — причому говорю від імені кожної держави Альянсу, що ми не відступимо, поки не повернемо їм свободу.

Костілек зупинився і ще раз уважно обвів поглядом усіх послів. Будучи поляком, він розумів реалії життя у складі Російської імперії набагато краще за інших представників Західної Європи. Дехто опустив очі додолу, але не заперечував. Інші дивилися йому прямо в очі. Хтось навіть схвально кивав. Генеральний секретар зумів задати цій зустрічі саме той тон, який так прагнув знайти перед початком засідання.