Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Мак-Вайт кивнув головою.

— Доставити людей до місця висадки не становитиме жодних проблем. Але що ж до самої операції, то нам доведеться перехитрити росіян у їхній власній грі. Цифри, що ви їх бачили, — це сили, які ми без проблем можемо зібрати. А враховуючи війська, які можуть надати наші союзники, це буде дуже потужна ударна сила, з якого боку не глянь. Однак ключем до успіху і, власне, єдиним шляхом до перемоги над росіянами стане хитрість. Ми мусимо їх перехитрити. Нам слід нейтралізувати їхню обороноздатність особливими методами. І зробити це мають сили спеціальних операцій. Мем, якщо ви не проти, я хотів би це обговорити з вами окремо.

Ведмідь добре знав, що Мак-Вайт як екс-командувач силами спеціальних операцій завжди вів себе дуже обережно, коли доходило до обговорення завдань цього спеціального підрозділу. Одного разу він розповів Ведмедю, в чому причина такої його сторожкої поведінки. Мак-Вайт не боявся, що інформація потрапить до рук ворога. Та він всерйоз непокоївся, що вона може потрапити до політичних мемуарів, а отже, розкриті публічно таємні методи сил спеціальних операцій втратять дієвість і відтак Сполучені Штати більше не зможуть їх застосовувати.

— Також нам потрібно все узгодити з НАТО, — продовжував Мак-Вайт. — Звісно, основною ударною силою буде Америка, та з багатьох суто політичних причин ми маємо інтернаціоналізувати цю атаку. Мем, давайте спробуємо уявити, що росіяни вирішать застосувати ядерну зброю. Швидше за все, спочатку вони спробують скористатися тактичною ядерною зброєю, щоб знищити нашу ударну групу і таким чином захистити себе. Цей імовірний ядерний удар росіяни нанесуть десь в Європі, й у нас через це будуть серйозні проблеми. Згодом вони, вірогідно, перейдуть до використання міжконтинентальних балістичних ракет, на які ми вимушені будемо відповісти, а отже, відбудеться масштабний обмін ядерними ударами, що призведе до масового знищення американських міст...

Далі можна було нічого не говорити. Зрозуміло, що наслідки обміну ядерними ударами надто жахливі.

Діллон мовчки кивнула, відкинулась у кріслі, що стояло на чільному місці за столом, і взяла невеличку паузу, щоб все обдумати і ще раз переглянути свої нотатки.

Всі присутні сиділи мовчки.

Потім президент звернулася до Мак-Вайта, пильно дивлячись йому у вічі:

— Ейбе, ми мусимо це зробити, і це в наших силах. Безпека Європи — це безпека Америки. Ми занадто сильно ризикували, вважаючи, що глобалізація зробить світ безпечнішим. Глобалізований світ стає тіснішим... і заганяє нас у глухий кут. Зараз настав час діяти, і ми мусимо зробити все необхідне. Дозвольте мені говорити відверто, — її голос став суворішим. — Якщо росіяни застосують ядерну зброю, навіть якщо це будуть лише тактичні ракети, я ні на мить не вагатимусь, чи варто застосувати міжконтинентальні балістичні ядерні ракети у відповідь. Переконайтеся, що ці мої слова прозвучали досить голосно, що дипломати їх добре розчули. Щодо росіян у цьому питанні... ні ми, ні решта світу не маємо права на помилку.

Діллон зробила паузу, щоб дати змогу присутнім чітко усвідомити сказане. Потім знову заговорила своїм звичайним голосом:

— Народи країн Балтії — це наші союзники, вони цінують свободу, а їхні держави — демократію, тож ми зобов’язані звільнити їх від російської окупації. Але, як ви, Ейбе, зауважили, ми не робитимемо необдуманих кроків. Тож тепер, Піте, — президент поглянула на К’яріні, — оголосіть засідання кабінету міністрів, нам багато чого потрібно обговорити, а потім почнемо узгодження питань з нашими міжнародними партнерами. Почнемо з Лондона, я хочу, щоб там знали: Америка у грі.

У конференц-залі штаб-квартири НАТО в Брюсселі Мак-Кінлі зайняв місце поряд із Верховним головнокомандувачем. Сьогодні тут все наповнилось сумом і ніби завмерло: не було чути розмов дипломатів, штабних офіцерів чи стенографістів, які зазвичай метушаться перед початком зустрічі Північноатлантичної ради. У приміщення ввійшов і зайняв своє місце за великим круглим столом Радек Костілек, Генеральний секретар НАТО. Усі двадцять вісім послів держав-членів НАТО сиділи за цим самим столом в алфавітному порядку, відповідно до табличок, на яких були вказані їхні імена; поряд стояли національні прапорці. Невдача НАТО у перешкоджанні російському вторгненню в балтійські країни, тяжкі втрати, яких зазнав підрозділ ВПС США на авіабазі в Лієлварде, потоплення двох мінних тральщиків біля Риги і найгірше з усього — торпедна атака авіаносця «Королева Єлизавета» — все це добряче сколихнуло Альянс.