Чернавін був реалістом — типовим продуктом виховання в сім’ї колгоспника з підмосковного села. На мить він відчув, що це доля. Все відбувалось, як у романах, що їх він полюбляв читати. Схоже було на те, що все його життя складалося таким чином, щоб він опинився саме в цьому місці й саме в цей час. У школі Чернавін навчався на «відмінно», та найкраще йому давалися математика та фізика, тому вирішив поступати до Академії військово-морських сил. Настали сумні й похмурі дев’яності, після розпаду Радянського Союзу всюди панувала розруха. Чернавін розпочав службу на Північному флоті, коли в Мурманську ржавіли підводні човни, які раніше були гордістю військово-морського флоту, а тепер стали соромом для тих, хто ними раніше командував. Та згодом, дякувати Господу, часи змінилися, і Росія почала відроджувати втрачену гордість завдяки президенту, під пильним керівництвом якого в ВМФ розпочався поступовий процес переобладнання.
Чернавін проявив себе як наполегливий, працелюбний і добре навчений офіцер, кваліфікований підводник, що довів свою майстерність, за що й був призначений капітаном субмарини «Краснокам’янськ». Після двох років підготовки це судно із добре навченою командою стало серйозною зброєю. І тепер настав його час діяти. Чернавін не раз спостерігав за навчаннями НАТО, в яких брали участь субмарини військово-морських сил Великої Британії, — ці навчання проводили в рамках програми «Трайдент» неподалік від бази ВМФ «Клайд». Таку можливість він отримав після того, як цю зону залишив британський морський патрульний літак. Тоді російські підводні човни почали заходити туди, де раніше їм ніколи не доводилося бувати. Та все ж нічого подібного за розмірами, якщо судити з доповідей оператора гідролокатора за останню годину, Чернавін ще не бачив. Це було гігантське судно, і він мусив хоча б на мить поглянути на нього.
Найбільшими об’єктами, що потрапляли на екран гідролокатора Чернавіна, були круїзні лайнери, які так полюбляють пенсіонери західних держав. Тож перш ніж продовжити спостереження, йому потрібен був візуальний контакт з об’єктом. Чернавін також пам’ятав і головне правило підводника: «Помітити, але при цьому не бути поміченим». Якщо ворог засіче «Краснокам’янськ», то вся його команда піде на корм крабам, адже його буквально розчавить численними вибухами глибоководних бомб, які градом посиплються із фрегатів ескорту цього флагманського судна.
Чернавін всерйоз переймався тим ескортом. Гідролокатор «Краснокам’янська» засвідчив, що судна ескорту зближуються із субмариною, одне з них вдалося ідентифікувати: швидше за все, це судно нового типу 45, що має гідролокаційний буй і протисубмаринний гелікоптер. Чернавін вирішив вжити заходів, зануривши субмарину глибше, і «Краснокам’янськ» почав виписувати зиґзаґи на швидкості 17 вузлів протягом п’ятнадцяти чи двадцяти хвилин, а потім перейшов на дрейф на швидкості близько п’яти вузлів, щоб мінімізувати шум від двигунів субмарини, аби британський гідролокатор не зміг її помітити.
Десь неподалік точно мав бути ескорт. Таке величезне судно, а тим більше флагманський корабель, обов’язково має чимало ескортних суден, особливо якщо це флагман десантної групи. На російському військово-морському флоті залишити такий корабель в морі наодинці, без ескорту, вважається недбалістю і кримінальним правопорушенням. Тож ескорт однозначно десь має бути. Проте його не було видно.
«Не може бути, щоб все було так легко, — подумав Чернавін, — це однозначно якась пастка».
Коли «Краснокам’янськ» останній раз спливав на поверхню, щоб прийняти радіоповідомлення від штабу командування Балтійського військово-морського флоту Росії, він отримав абсолютно чіткий і однозначний наказ. У західній частині Балтійського моря очікується поява британської десантної бойової групи. Завданням Чернавіна було підібратися досить близько, щоб мати можливість відстежувати її пересування. Більше того, був прямий наказ від самого президента: не втратити можливості нанести потужний, дуже серйозний удар по агресорах із НАТО. Чернавін добре зрозумів сказане президентом: за першої ж нагоди нанести удар по флагманському судну ВМФ Великої Британії «Королева Єлизавета». Він отримав шанс, і його обов’язок — цей шанс не втратити.
Тишу в пункті управління порушив один із операторів гідролокатора:
— Відстань до невизначеного об’єкта 10 000 метрів. Об’єкт, найімовірніше, рухається зиґзаґами на великій швидкості.
Читать дальше