Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

План адмірала був чіткий і зрозумілий. Десантний корабель «Оплот» наблизиться до берегової лінії разом із двома суднами супроводу: надсучасним протиповітряним кораблем типу 45 «Сміливий» і античовновим фрегатом типу 23 «Ланкастер». Тим часом флагман флоту залишатиметься в морі разом із протиповітряним кораблем «Безстрашний», що патрулюватиме води навколо місця проведення операції, та двома допоміжними кораблями Королівського військово-морського флоту Великої Британії, які забезпечуватимуть надійне постачання ресурсів тактичній групі — насамперед це стосувалося дозаправлення ненажерливих газотурбінних двигунів «Королеви Єлизавети», що потрібно було робити кожних два дні.

Перед командиром тактичної групи постала та сама дилема, яка свого часу непокоїла адмірала Сенді Вудварда під час відвойовування Фолклендських островів: як вберегти свій корабель і водночас прикрити десантне судно, що має висадити на берег британських морських піхотинців. Командир вирішив піти на компроміс: він відправив до берега ескорт із двох суден, а сам при цьому залишився у морі. Таким чином, серед іншого, він покращив радіолокаційне зображення, яке суттєво втрачає свою чіткість із наближенням до берега. Щоб убезпечити судно від можливого нападу підводних човнів, залишив у власному ескорті «Сміливий», побудований за передовими технологіями. Головною його функцією була, звісно, протиповітряна оборона, однак корабель також міг чинити гідний опір субмаринам, адже мав гідролокатор та гелікоптер «Мерлін».

Тим часом далеко на схід у Балтійському морі зачаїлась субмарина-винищувач «Кмітливий», яка всіма своїми датчиками та пристроями стежила за пересуваннями суден Балтійського флоту військово-морських сил Росії. Час від часу субмарина піднімала перископ, щоб отримати радіолокаційне зображення із радара. Іншими словами, вона робила все, щоб вчасно визначити найменшу загрозу для тактичної групи та відреагувати на неї. Однак Буш вважав, що цього замало: на його переконання, тактичній групі необхідно більше ударних підводних човнів, не кажучи вже про додатковий корабельний ескорт. Балтійське море, навіть у межах «дружнього» західного кордону, залишало чимало простору для непомітних субмарин ворога, особливо якщо він зможе вдало ними скористатись.

Буш ніяк не міг зрозуміти логіку свого командування. Якщо, відповідно до підписаної урядом статті 5, Британія перебуває у стані війни з Росією, то навіщо тоді влаштовувати шоу із висадкою морських піхотинців? Потрібно або дати бій у найкращих традиціях Гораціо Нельсона, або зачекати осторонь, поки не з’явиться можливість вдарити досить сильно, щоб перемогти. Але в жодному разі не варто видавати свої плани без будь-якої дійсно вагомої стратегічної потреби.

Буш спостерігав, як під злітною палубою метушаться солдати із десантно-диверсійного та інженерно-саперного полків морської піхоти. Вони перебігали від одного краю палуби до іншого, готуючись до висадки. Всі були одягнені у яскраві жилети зі знаками розрізнення відповідно до виконуваних на палубі функцій. У тренуванні їм допомагав підрозділ десантно-диверсійних військ морської піхоти, закріплений за гелікоптером «Мерлій». Це були повністю екіпіровані солдати із важкими похідними рюкзаками, у бронежилетах та зі зброєю в руках — одягнені й укомплектовані усіма атрибутами відповідно до вимог воєнного часу. Солдати стояли на ліфтовій платформі й чекали наказу про посадку на борт. Два великих двомоторних гелікоптери «Чинук» приземлились на палубі, в них завантажили гармати та гусеничні бронетранспортери «Вікінг». Висадку знімала команда телеоператорів, щоб продемонструвати глядачам усього світу силу й потужність Королівських військово-морських сил, якими Велика Британія дійсно могла пишатись.

Одягнений в білу вогнетривку балаклаву та рукавиці, Буш увійшов у командний пункт — центр нервової системи корабля. Звідси здійснювався контроль над радарно-навігаційними системами та системами управління вогнем, що захищали судно. Єдине, чого тут не було, — це диспетчерської для управління польотами, адже вона розташовувалася на «острові» над палубою, як на звичайному аеродромі. Коли очі Буша трохи адаптувалися до темряви, він розгледів операторів у масках, що сиділи перед моніторами, світло від яких наповнювало приміщення тьмяним моторошним сяйвом.

У центрі командного пункту виднілася доволі висока постать. То був капітан корабля Тоні Нарборо. Поряд із ним стояв командир поста бойового управління зброєю; він керував нею, як диригент оркестром, щоправда, цей оркестр був покликаний не розважати, а захищати.