Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Що ж, прем’єр-міністре, — нарешті озвався Вокер. — Ви хотіли видовища — ось воно, на екранах мільйонів телевізорів. Маєте якісь ідеї з цього приводу? Може, варто нагородити бойовим хрестом нашого героя? Чи, краще, хрестом за відвагу? Нагорода підніме бойовий дух наших співвітчизників і продемонструє, що Британія налаштована серйозно.

— Треве, я думаю, росіянам не варто знати про нашу участь у всьому цьому. Пам’ятаєте, що вони зробили з Литвиненком? Нагороду наш герой, безперечно, отримає, однак ми не будемо цього афішувати. Згодом я матиму розмову з американцями. Запитаю в них, що вони зробили зі свого боку, щоб зупинити росіян.

Із гучномовця лунали різкі удари дзвона й електронні звуки, що складалися в слова. «Це не тренування. Це не тренування. Бойова тривога. Бойова тривога. Усім членам екіпажу зайняти свої бойові позиції», — повторював гучномовець. Чим би чоловіки та жінки, що входили до складу екіпажу корабля, не займалися, вони миттю все кидали й бігли на бойові пости. Капітан другого рангу на кораблі Її Величності «Королева Єлизавета» Джеймс Буш стояв на капітанському містку, приймав по внутрішньому зв’язку звіти від підрозділів свого екіпажу про готовність до бою й робив висновки, наскільки вони насправді готові до цього самого бою. «Тепер вже краще, — подумав він, — однак я не дозволю нікому розслабитись. Нам ще довго доведеться працювати, перш ніж команда справді буде готового до бою».

Після трьох днів шляху з Портсмута «Королева Єлизавета» пройшла крізь доволі вузьку протоку Скагеррак і увійшла в Балтійське море. Тепер вона була на відстані двадцяти п’яти морських миль від порту Свіноуйсьце та порту Щецин, розташованого майже на самому кордоні з Німеччиною. Щойно корабель залишив Ла-Манш, як капітан отримав наказ від прем’єр-міністра Великої Британії увійти до акваторії Балтійського моря, де морська піхота висадиться на узбережжі для демонстрації британських мускулів. Їх прикриватимуть п’ять фрегатів і винищувачів Морських сил реагування НАТО. Таке швидке переміщення зі Східного Середземномор’я до Балтії стане для ворога несподіванкою. Після об’єднання цих військово-морських сил йому не позаздриш.

Буш зазвичай був оптимістом, однак його оптимізм добряче похитнувся після інформації, отриманої від колишнього напарника — мічмана Джорді Рея, перш ніж корабель залишив Портсмут. Корабель Її Величності «Кент» — протичовновий фрегат типу 23 не виправдав надій. Він цілий день без проблем кружляв біля Північного Форланда, та коли отримав наказ взяти участь у навчаннях із протидії підводним човнам на великій швидкості — зламався і був змушений, «кульгаючи», повертатись назад у Портсмут для заміни генератора та зламаного карданного вала. Тож тактична група наразі залишилася лише з одним протичовновим судном — кораблем Її Величності «Ланкастер».

«І справді, що посієш — те й пожнеш», — сказав подумки Буш. Коли вже фінансисти міністерства оборони Великої Британії нарешті зрозуміють, що використання зношеної техніки не приносить ані тактичної, ані економічної користі. Ця ситуація нагадала Бушу гіркі слова адмірала Бітті, сказані біля Ютландії у 1916 році: «Здається, сьогодні з нашими кораблями коїться щось не те».

Так, звісно, у них є ударний підводний човен флоту Її Величності «Кмітливий», та він десь тихо нишпорить, за двісті морських миль на схід від узбережжя Калінінграда, пильнуючи кораблі, що прямують із Балтійська — головної бази військово-морського флоту Росії. Відтак уся тактична група залишалася лише з одним протичовновим кораблем. Дуже ризикована ситуація. Це як поставити всі наявні гроші на одну клітинку в рулетці. Та Буш не дуже полюбляв азартні ігри. Єдине, що його втішало, — можливо, політики його країни все ж порадилися з адміралами, а отже, знають, що роблять.

«Королева Єлизавета» тепер перебувала біля західної протоки. Досить близько до Балтійського моря, щоб змусити супротивника задуматись, та все ж не настільки, щоб це мало вигляд відвертого прояву агресії. І, що найважливіше, Буш мусив визнати, що після захоплення країн Балтії Росія заспокоїлась. Наче удав, що проковтнув кабана, а тепер намагається перетравити його. А це буде непросто, адже тварина жива і дуже розлючена. Розвідка доповідала, що росіяни постійно посилюють свою присутність у країнах Балтії, а це свідчить про їхню невпевненість у завтрашньому дні, особливо коли йдеться про контроль над розгніваними прибалтами. Місцеві жителі підозрювали можливість нападу й підготували в лісах надійні укриття з новітнім озброєнням. І, як показала практика, в арсеналі прибалтів не тільки гарна підготовка та неабиякі здібності до навчання, а й густі ліси їхньої Батьківщини, де є чимало місця, щоб причаїтись.