Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

У бункері запанувала важка тиша. Всі розуміли, що це може призвести до неабияких жертв.

Прозвучав чийсь кашель, Морланд озирнувся і побачив Бредлі, уродженця Нової Зеландії, який непомітно увійшов до бункера. Складно було зрозуміти, як цьому доволі кремезному чоловіку вдається так легко проникати до приміщення непоміченим.

— Бос, ми отримали повідомлення від Постійного об’єднаного штабу.

У мерсійців не заведено заходити без привітання, однак тут, у лісі, на це не завжди звертали увагу. Втім, Морланд досі перебував у шоку від почутого, тож йому було не до люб’язностей.

— І?..

— Інформація така: Центр урядового зв’язку перехопив повідомлення електронною поштою від «Russia Today», де йдеться про візит до Лігатне командувача Західного військового округу в супроводі не названого WIP. Ця особа може виявитися навіть президентом. Їх цікавить місце подій, де росіяни отримали перемогу над місцевими повстанцями. Команда телевізійників прибуде 27 травня о дев’ятій тридцять за місцевим часом. WIP прибуде того самого дня о десятій годині.

— Все зрозуміло! — вигукнула Крауя, міцно стискаючи кулаки. — WIP — це президент. Він хоче прилетіти, щоб позловтішатися над загиблими латишами. Якщо це справді буде президент, то він обов’язково приїде на передову, щоб «Russia Today» зняла гарні кадри, як він розмахуватиме зброєю. Вони хочуть показати світові російську перемогу. Виродки кляті...

Решта бійців мовчки спостерігали, як дівчина виплескувала свої емоції. Вона зробила паузу, передихнула і продовжила, цього разу вже спокійнішим голосом:

— Твоя подруга із Центру урядового зв’язку гарно попрацювала, Томе. Російський генералітет заборонив своїм солдатам використовувати електронну пошту, адже вона може бути зламана. Однак вони піймалися через своє фанатичне захоплення справами пропаганди, не звернувши уваги на те, що «Russia Today» послуговується переважно електронною поштою, текстовими повідомленнями та мобільним зв’язком. Усі три канали зв’язку можна легко зламати. І ваші цим скористались.

— Добре, — підсумував Крастіньш, перервавши Крауя. — Отже, завтра о дев’ятій тридцять ранку. Нам слід підготуватись. Потрібно розробити план, розподілити обов’язки, обговорити найменші деталі та непомітно, ще до сходу сонця, зайняти позицію для атаки.

Крастіньш латиською щось сказав сержанту Латвійських сил спеціальних операцій. Після цього звернувся до Морланда:

— Зустрічаємося через тридцять хвилин і починаємо працювати над планом. Нам необхідно обговорити всі можливі варіанти. Обов’язково тримайте нас в курсі всіх новин, що їх передаватимуть ваші люди, передусім щодо планів росіян.

Решта дня пройшла у вирі підготовки плану, наказів і проведення тренувань. Команда мерсійців разом із Крауя, Крастіньшем і командою зенітників зі «Стінгерами» мали вирушити вглиб лісу, щоб улаштувати ще одну засідку на російські гелікоптери. Крастіньш наполягав на тому, що ліквідація WIP і командувача Західного військового округу не повинна входити до їхнього завтрашнього плану, хоча це дуже приваблива можливість помститись.

— Якщо WIP буде вбито, журналісти зроблять із нього мученика, який загинув в ім’я Росії, — пояснив він свою точку зору. — Значно краще було б публічно його принизити перед об’єктивами телекамер. Ліпше спробувати збити ще один вертоліт, щоб цей момент зафіксувала камера. Якщо так не вдасться зробити, то хоча б підірвати щось поряд із ним і щоб це потрапило в об’єктиви телекамер. Прямий репортаж росіяни не зможуть відредагувати. Він, як вірус, пошириться за лічені секунди. І тоді їхній президент точно буде принижений, насамперед в очах росіян. Більше того, таким чином ми продемонструємо, що його доля в наших руках і ми могли б його самого знищити, якби тільки цього захотіли. Це підніме національний дух у країнах Балтії і додасть нових сил для опору окупанту. Запорука нашого успіху полягає не безпосередньо в самій диверсії, а в тому, як вона буде подана.

Морланд за графіком вийшов на зв’язок із Постійним об’єднаним штабом і повідомив їм ці міркування щодо дій, пов’язаних із WIP. Штаб і прем’єр-міністр Великої Британії погодилися, що ні президента, ні генерала вбивати не варто.

«Прем’єр-міністр і начальник штабу оборони Великої Британії всерйоз побоюються можливої помсти з боку Росії», — розмірковував Морланд. Залишившись наодинці зі своєю зброєю та невеселими думками, він зараз залюбки відкрив би вогонь по тому президентові та тих, хто там з ним іще буде. Однак Крастіньш, швидше за все, має рацію. Ймовірно, сам президент — це лагідне кошеня порівняно з іншими радикально налаштованими націоналістами, що здійснюють свої підступні маніпуляції за допомогою засобів масової інформації. Тому вбивство президента у прямому ефірі може зіграти їм на руку і призвести до справжньої катастрофи.