Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

— І я була цією фігуркою сорок сім днів.

— Так. А коли мене розпитували, я могла спокійно відповідати, що Йеннефер з Венґребергу у Дол Блатанна немає. Бо ж питали про Йеннефер, а не про статуетку.

— Що ж змінилося, що ти нарешті вирішила мене розпакувати?

— Багато що. Зараз я тобі все поясню.

— Спочатку ти поясниш мені дещо інше. На Танедді був Ґеральт. Відьмак. Пам’ятаєш, я представила тобі його в Аретузі. Що із ним?

— Заспокойся. Він живий.

— Я спокійна. Кажи, Енідо.

— Твій відьмак, — сказала Франческа, — протягом однієї лише години зробив більше, ніж дехто за ціле життя. Якщо коротко: зламав ногу Дійкстрі, відтяв голову Артауду Терранові й жахливо порубав десь із десяток скойа’таелів. Ах, мало не забула: пробудив ще один нездоровий потяг у Кейри Мец.

— Страшні справи, — Йеннефер перебільшено скривилася. — А Кейра хіба вже опритомніла? І, сподіваюся, вже не має на нього претензій? Те, що пробудивши той інтерес, він її не трахнув, напевне вийшло через брак часу, не через брак поваги. Запевни її у тому від мого імені.

— Ти сама матимеш можливість це зробити, — холодно промовила Маргаритка з Долин. — Причому досить скоро. Утім, повернемося до справ, стосовно яких ти так невдало вдаєш байдужість. Твій відьмак так заходився обороняти Цірі, що вчинив дуже нерозсудливо. Кинувся на Вільгефорца. А Вільгефорц його знівечив. Те, що не вбив, напевне вийшло через брак часу, не через брак старань. І що? Й далі станеш удавати, що це тебе не зворушує?

— Ні, — гримаса на губах Йеннефер перестала бути насмішкуватою. — Ні, Енідо. Це мене зворушує. Скоро деякі особи із моїм зворушенням познайомляться ближче. Маєш на те моє слово.

Так, як раніше насмішкою, Франческа не перейнялася і цією погрозою.

— Трісс Мерігольд телепортувала скатованого відьмака до Брокілону, — сказала. — З того, що я знаю, дріади продовжують його там лікувати. Почувається він, кажуть, уже добре, але краще, якби не вистромлював він звідти носа. Видивляються його агенти Дійкстри й розвідки усіх королів. Зрештою, тебе також.

— І чим же я заслужила на таку почесть? Я ж нічого Дійкстрі не ламала… Ах, не кажи, я сама здогадаюся. Я зникла з Танедду без сліду. Ніхто не здогадався, що я опинилася у твоїй кишені, редукована й спакована. Всі переконані, нібито я втекла до Нільфгарду разом із моїми спільниками-змовниками. Всі, крім справжніх змовників, треба розуміти, але ж ти нікого від помилки не звільняла. Все ж триває твоя війна, дезінформація це зброя, вістря якої завжди має бути добре нагострене. А тепер, після сорока семи днів, настав час, аби зброю використати. Дім мій у Венґерберзі спалено, мене розшукують. І що, пристати тепер до командо скойа’таелів? А може, іншим чином долучитися до боротьби за свободу ельфів.

Йеннефер ковтнула морквяного соку, уп’ялася поглядом в очі Іди Емен еп Сівней, яка все ще зберігала спокій.

— Що, пані Ідо? Пані вільна Ен Сейдхе з Синіх гір? Я вірно відгадую свою майбутню долю? Чого ти мовчиш, наче камінь?

— Я, пані Йеннефер, — відповіла рудоволоса ельфійка, — мовчу, коли не маю чого розумного сказати. Це завжди краще, аніж снувати пусті припущення і маскувати неспокій балаканиною. Переходь до справи, Енідо. Поясни пані Йеннефер, про що йдеться.

— Я перетворююсь на слух, — Йеннефер торкнулася пальцями до обсидіанової зірки на оксамитці. — Кажи, Франческо.

Маргаритка з Долин сперла підборіддя на сплетені долоні.

— Зараз, — заявила вона, — друга ніч, відколи місяць у повні. Ще трохи — й ми телепортуємся до замку Монтекальво, садибу Філіппи Ейльгарт. Візьмемо участь у засіданні організації, яка мала б тебе зацікавити. Ти ж завжди була переконана, що магія є найвищою цінністю, яка стоїть вище за усілякі поділи, суперечки, політичні вибори, особисті інтереси, антипатії, ворожість та упередження. Тож ти, мабуть, утішишся, що нещодавно виник каркас інституції, щось схоже на таємну ложу, створювану виключно для оборони інтересів магії, та таку, що має допильнувати, аби магія займала в ієрархії різних справ належне їй місце. Користуючись із привілею рекомендації нових членів згаданої ложі, я дозволила собі взяти до уваги дві кандидатури: Іди Емен еп Сівней і твою.

— Що за неочікувані честь та висока пропозиція, — закепкувала Йеннефер. — З магічного небуття просто до тайної, елітарної і всесильної ложі. Що стоїть понад персональними антипатіями та упередженнями. От тільки чи я гідна? Чи знайду в собі досить сили характеру, аби позбутися антипатії стосовно осіб, які відібрали у мене Цірі, скатували не чужого мені чоловіка, а саму мене…