Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

— Зумієш принести повний казанок? Ґеральте, допоможи їй!

— Зумію, — фиркнула Мільва. — А його допомоги мені нє тре’. Він власні має, особисті справи, нє можна йому перешкоджати!

Ґеральт відвернувся, удаючи, що не чує. Любисток і вампір вправно чистили риб’ячий дріб’язок.

— Рідка буде та юшка, — заявив Любисток, вішаючи казанок над вогнем. — Згодилася б, зараза, якась більша рибка.

— Може, ота? — з лозняку раптом вигулькнув Кагір, несучи за зябра трифунтову щуку, яка все ще била хвостом і рухала плавниками.

— Ого! Але ж красунечка! Звідки ти її видобув, нільфгардцю?

— Я не нільфгардець. Походжу з Віковаро, а звуся Кагіром…

— Добре, добре, те я вже чув. Звідки взяв щуку, питаю.

— Я змайстрував жерлицю. Як принаду використав жабу. Закинув у яму під берегом. Щука взялася сходу.

— Самі спеціалісти, — покачав перев’язаною головою Любисток. — Шкода, що я не запропонував біфштексів, — мабуть, відразу принесли б корову. Ну, але берімося за те, що маємо. Регісе, усі малі рибки вали у казан, з головами й хвостами. А щуку треба добряче розібрати. Умієш, нільф… Кагіре?

— Умію.

— То за справу. Ґеральте, прокляття, як довго ти маєш намір сидіти там із ображеною міною? Перебери овочі!

Відьмак слухняно встав, присів поряд, але демонстративно подалі від Кагіра. Ще до того, як він встиг поскаржитися, що не має ножа, нільфгардець — чи ж віковарець — подав йому свій, діставши другий з-за халяви. Прийняв, буркнувши подяку.

Спільна робота йшла складно. Наповнений риб’ячим дріб’язком й овочами казан скоро забулькотів і запінився. Вампір уміло зняв піну виструганою Мільвою ложкою. Коли Кагір розібрав і порізав щуку, Любисток укинув до казанка хвіст, плавники, хребет і зубасту голову хижака, помішав.

— Ням-ням, ото пахне. Коли те все приготується, відцідимо сміття.

— Крізь онучу хіба, — скривилася Мільва, стругаючи чергову ложку. — Як цідити, як сита немає?

— Але ж, дорога Мільво, — посміхнувся Регіс. — Так не можна! Те, чого ми не маємо, із легкістю замінимо тим, що ми маємо. Це питання виключно ініціативи й позитивного мислення.

— Іди до дідька із твоєю вченою балаканиною, вампіре.

— Процідимо крізь мою кольчугу, — сказав Кагір. — Що там, прополощу її потім.

— Перед тим також її прополощи, — заявила Мільва. — Інакше я тої юшки їсти не стану.

Проціджування пройшло вдало.

— Тепер кидай у вивар щуку, Кагіре, — доручив йому Любисток. — Ото запах, ням-ням. Не підкидайте вже дров, хай ледь жевріє. Ґеральте, куди ти із тою ложкою пхаєшся? Тепер вже не мішають!

— Не кричи. Я не знав.

— Незнання, — посміхнувся Регіс, — не є виправданням для невірних дій. Якщо хто не знає, або має сумніви, то звертається за порадою…

— Заткнися, вампіре! — Ґеральт устав і розвернувся спиною.

Любисток пхикнув.

— Образився, гляньте.

— Такий уже він, — сказала Мільва, надимаючи губи. — Балакун. Як нє знає, шо робити, то балакає тільки й ображається. Ви ше того нє помітили?

— Давно, — тихо сказав Кагір.

— Досить перцю, — Любисток облизав ложку, поплямкав. — Додати ще солі. Ах, отепер у самий раз. Знімаймо казан з вогню. От зараза, гарячий! Я рукавичок не маю…

— Я маю, — сказав Кагір.

— А я, — Регіс підхопив казан з іншого боку, — не потребую.

— Добре, — поет витер ложку об штани. — Ну, компаніє, сідаймо. Смачного! Ґеральте, спеціального запрошення чекаєш? Герольда й фанфари?

Усі тісно обсіли казанок, поставлений на піску й довгий час було чути тільки вишукане сьорбання, перериване дмуханням на ложки. Як виїли половину юшки, почалося обережне виловлювання шматків щуки, врешті ложки зашкрябали по дну казанка.

— Ото я нажерлася, — простогнала Мільва. — Вумна думка була ота із юшкою, Любистку.

— І справді, — визнав Регіс. — А ти що скажеш, Ґеральте?

— Скажу: дякую, — відьмак важко встав, помасажував коліно, яке знову почав прострілювати біль. — Досить? Чи потрібні фанфари?

— Із ним так завжди, — махнув поет рукою. — Я ним не переймаюся. Ви й так маєте щастя, а мені із ним довелося бути, як він із тією його Йеннефер сварився, блідою красою з ебеновим волоссям.

— Легше, — нагадав йому вампір. — І не забувай, що він має проблеми.

— Проблеми, — Кагір стримав відрижку, — належить розв’язувати.

— То так, — погодився Любисток. — Але як саме?

Мільва пирхнула, зручніше умощуючись на гарячому піску.

— Вампір у нас учений. Точно знає.

— Справа полягає не в знанні, а в умілому прорахуванні кон’юнктур, — спокійно сказав Регіс. — А коли кон’юнктури прораховано, доходить до висновку, що ми маємо справу із проблемою, вирішити яку неможливо. Усе те починання позбавлене шансу на успіх. Правдоподібність знайти Цірі дорівнюється нулю.