Анджей Сапковский - Відьмак. Хрещення вогнем

— Авжеж, — скромно признався Еміель Регіс. — Я займаюся виготовленням еліксирів, тож мушу дистилювати, витягати п’яту есенцію [30] …мушу дистилювати, витягати п’яту есенцію — нам та сутність більше відома під латинською назвою «квінтесенція» (quinta essentia, букв. «п’ята есенція»); у середньовічній алхімії використовувалася для позначення «ефіру» — для давньогрецької філософії стихія, яка виступає додатковою до чотирьох базових земних; ефіром, відповідно, дихають боги, що живуть поза зоною земного буття. Згідно із відомим середньовічним алхіміком Парацельсом, п’ята есенція є «екстрактом усіх елементів». Утім, у переносному значенні використовувалася як позначення результату перегону речовин (саме у цьому сенсі Любисток говорить про «шосту» і «сьому» есенції. , а ще…

Він урвав себе, побачивши, як Золтан Хівай ловить краплю, що крапає з трубки, і облизує пальця. Ґном зітхнув, на його рум’яному обличчі вималювалася невимовне блаженство.

Любисток не витримався, також спробував. І стиха застогнав.

— П’ята есенція, — визнав, плямкаючи. — І хіба шоста, якщо не сьома.

— Ну так… — цирульник легенько посміхнувся. — Я казав, що дистилят…

— Самогон, — виправив його без натиску Золтан. — Та ще й який. Спробуй, Перціфалю.

— Але я не розуміюся на органічній хімії, — неуважно відповів гном, на колінах оглядаючи подробиці монтажу алхімічної печі. — Сумніваюся, аби я впізнав складники…

— Дистилят — з альрауни [31] …альрауни — ця назва мандрагори цілком автентична для європейського Середньовіччя і ранньомодерного часу: саме під такою назвою її знали, наприклад, у Німеччині. Більше того: альраунами звали й нижчих духів, які жили у мандрагоровому корінні й могли являти себе людям, перетворюючись, наприклад, на кішку. , — розвіяв сумніви Регіс. — Збагачений белладоною. І ферментованою крохмальною масою.

— Чи то — затиркою?

— Можливо й так то назвати.

— А якийсь кубок отримати можна?

— Золтане, Любистку! — Ґеральт склав руки на грудях. — Чи ви оглухли? То мандрагора. Залиште той казанок у спокої.

— Але ж, дорогий пане Ґеральте, — алхімік вигріб невеличку мензурку з-поміж запилених реторт і бутлів, ретельно витер її ганчіркою. — Немає чого лякатися. Мандрагора — рослина відповідним чином сезонована, а пропорції старанно дібрано й ретельно відміряно. На лівр маси крохмалю даю тільки п’ять унцій альрауни, а белладони — лише півдрахми [32] На лівр маси крохмалю даю тільки п’ять унцій альрауни, а белладони — лише півдрахми — лівром у старій Франції звалася одиниця ваги, яка приблизно відповідала половині звичного нам кілограму; унція — міра ваги близько 28 грамів; відповідно, п’ять унцій становить близько 140 грамів. Драхма — старовинна міра ваги, що дорівнює 3,4 грамам (півдрахми, відповідно, 1,7 грамів). …

— Не про те йшлося, — Золтан глянув на відьмака, зльоту зрозумів, посерйознішав, обережно відступив від печі. — Не про те говоримо, пане Регісе, скільки драхмів ви вкидаєте, а про те, скільки драхма альрауни коштує. Занадто дорогий той напій для нас.

— Мандрагора, — прошепотів із подивом Любисток, вказуючи на купку коренеплодів із шелестким листям, що громадилися у кутку, — нагадували вони малі цукрові бурячки. — Ото мандрагора? Справжнісінька мандрагора?

— Жіночий різновид, — кивнув алхімік. — Росте у чималих скупченнях саме на цвинтарях, на якому довелося нам познайомитися. Саме тому я й проводжу тут літо.

Відьмак красномовно глянув на Золтана. Ґном моргнув. Регіс усміхнувся кутиком рота.

— Прошу, прошу, панове, якщо маєте охоту, то сердечно запрошую вас на дегустацію. Я ціную ваш такт, але в теперішній ситуації я маю мало шансів довезти еліксир до охопленого війною Діллінжена. Усе це мало б змарнуватися, у зв’язку із чим — давайте не будемо про ціни. Вибачаюся, але посуд для пиття маю лише один.

— Вистачить, — пробурмотів Золтан, беручи мензурку й обережно начерпуючи з цеберка. — Ваше здоров’я, пане Регісе. Ууууух…

— Прошу вибачення, — знову посміхнувся цирульник. — Якість дистиляту, напевне, залишає бажати кращого… Це, по суті, напівфабрикат.

— Це найкращий напівфабрикат, який я у житті пив, — повернув дихання Золтан. — Тримай, поете.

— Аааах… Матінко моя! Пречудово! Спробуй, Ґеральте.

— Господарю, — відьмак трохи вклонився у бік Еміеля Регіса. — Де твої манери, Любистку?

— Вибачте, панове, — уклонився у відповідь алхімік, — але не дозволяю собі поблажок. Здоров’я уже не те, що колись, довелося відмовитися… від багатьох приємностей.