Анджей Сапковский - Відьмак. Володарка Озера

Вітерець збрижив поверхню озера, що парувало, наче казан, погнав нею клоччя розірваного туману. Кочети скрипіли й шурхали ритмічно, пера весел, що раз у раз показувалися з-під води, сяяли градом блискучих крапельок.

Кондвірамурс виставила руку за борт [15] Кондвірамурс виставила руку за борт — треба відзначити, що артурівський цикл знає героїню з подібним іменем; це Кондвірамур (с), або Бланшефлор, дружина Персеваля, легендарного рицаря Круглого Столу, тісно пов’язаного з легендою про Грааль. Крім того, у німецькій рицарській традиції вона вважається матір’ю Лоенгріна, Лебединого Рицаря. Ім’я Кондвірамурс походить від старофранцузького Coin de voire amors — «ідеал справжньої любові». . Човен плив із настільки черепашачою швидкістю, що вода ледь збурилася й плеснула їй у долоню.

— Ах-ах, — сказала вона, вкладаючи в голос стільки сарказму, скільки вдалося. — Що за швидкість! Ледь не летимо по хвилях. Аж голова обертом іде!

Весляр — низький, присадкуватий і міцний чолов’яга — щось гнівно й невиразно буркнув у відповідь, навіть не підводячи голови, порослої сивуватим і крученим, наче каракуль, волоссям. Адептці вже геть набридли те буркання, хрипіння та стогони, якими цей грубіян відповідав на її запитання відтоді, як вона зійшла на човен.

— Обережніше, — процідила, ледь втримуючи спокій. — Від такого швидкого веслування й мокрець підхопити можна.

Цього разу чоловік підвів обличчя, загоріле, темне, наче дублена шкіра. Забурчав, закашляв, рухом підборіддя, укритого сивою щетиною, указав на приладжене до борту дерев’яне мотовило й лінь, що зникав під водою й напинався відповідно до руху човна. Схоже, переконаний, що пояснення це вичерпне, поновив веслування. У тому самому ритмі, що й раніше. Весла вгору. Перерва. Весла на півпера у воду. Друга перерва. Ривок. Перерва ще довша.

— Ага, — повільно промовила Кондвірамурс, дивлячись у небо. — Розумію. Важливою є блешня, яку ти тягнеш за човном — із необхідною швидкістю й відповідно глибоко. Важливою є риболовля. Решта неважлива.

Було це настільки очевидно, що чоловік навіть не завдав собі клопоту, щоб хоча б бурчати чи кашляти.

— Що ж, кого може обходити, — продовжувала свій монолог Кондвірамурс, — що я цілу ніч на ногах? Що я голодна? Що зад у мене болить і свербить від твердої й мокрої лавки? Що хочеться мені пісяти? Ні, важлива лише риболовля по дорозі. Зрештою, безглузда. Нічого не вчепиться на блешню, яку тягнеш серединою плеса, потоком двадцятисажневої глибини.

Чоловік підвів голову, паскудно подивився на неї й забурчав аж надто сильно. Кондвірамурс блиснула зубками, рада за себе. Грубіян продовжував веслувати повільно, як і раніше. Але тепер він був розлючений.

Вона вмостилася на кормовій лавочці й поклала ногу на ногу. Так, аби в розрізі сукні було видно побільше.

Чоловік забурчав, затиснув на веслах грубі долоні, удаючи, що дивиться тільки на лінь мотовила. Темп веслування, зрозуміло, і не думав прискорюватися. Адептка зітхнула, відмовившись від свого, і зайнялася спогляданням неба.

Кочети поскрипували, діамантові крапельки спадали з весел.

У серпанку, що швидко підіймався, замаячив абрис острова. І темний, пузатий обеліск вежі, що здіймалася на ньому. Грубіян, хоча сидів спиною й не оглядався, невідомо як зрозумів, що вони вже майже на місці. Неквапно поклав весла на борти, підвівся, почав потроху накручувати лінь на мотовило. Кондвірамурс, усе ще з ногою на нозі, посвистувала, дивлячись у небо.

Чоловік звив лінь до кінця, оглянув блешню — чималу латунну вигнуту бляшку, озброєну потрійним гаком із хвостиком із червоної вовни.

— Йой-йой, — промовила солоденько Кондвірамурс. — Нічого не впіймалося, йой, як шкода. Цікаво, чого б то був такий нефарт? Може, човен плив надто швидко?