Анджей Сапковский: Відьмак. Володарка Озера

Рицар отямився, відпустив вуздечку й зігнув коліно, стаючи на мокрий пісок, бо відразу зрозумів, кого він тут зустрів.

— Слався, — забелькотів він, простягаючи руку. — То велика для мене честь… Величезна, о Володарко Озера. Меч той я прийму…

— А може б, ти підвівся та відвернувся, га? — Фея вистромила рота над водою. — Може б, ти перестав вирячуватися й дозволив мені вдягнутися?

Він послухався.

Чув, як вона хлюпає, виходячи з води, як шелестить одягом, як тихенько лається, натягаючи його на мокре тіло. Він же дивився на чорну кобилу з шерстю гладенькою та лискучою, наче крило ворона. Беззаперечно був то кінь шляхетної породи, беззаперечно швидкий, наче вітер. Беззаперечно зачарований. Беззаперечно мав жити у Фаері, як і його володарка.

— Можеш озирнутися.

— Володарко Озера…

— І назватися.

— Я Галахад з Каер Беніку. Рицар короля Артура, володаря замку Камелот, володаря Літнього Краю, а також Думнонії, Дифнейнта, Повіссу, Дифеду [8] Рицар короля Артура, володаря замку Камелот, володаря Літнього Краю, а також Думнонії, Дифнейнта, Повісс, Дифеду — у Камелоті, як відомо, розташовувалася резиденція короля Артура й «штаб-квартира» рицарів Круглого Столу; Думнонія — одне з реальних королівств бритів у Корнуолі, що потерпало від навали саксів; Дифнейнт — королівство на півострові Корнуолл, що виникло з частини Думнонії; Повис — середньовічне королівство в центральній частині Уельсу (згідно з легендами, придворним бардом там якийсь час був знаменитий Талієсин; Дифед (або Дивед) — королівство в південно-західній частині Уельсу, що за часів пізньої античності перебувала під контролем римлян. …

— А Темерія? — урвала вона його. — Реданія, Ривія, Едірн? Нільфгард? Ці назви говорять тобі хоча б щось?

— Ні. Я ніколи про них не чув.

Вона стенула плечима. У руці, окрім меча, тримала чоботи й сорочку, випрану й викручену.

— Так я й думала. А який нині маємо день року?

— Нині, — він роззявив рота, геть здивований, — друга повня по Бельтану… Володарко…

— Цірі, — виправила вона його машинально, крутячи руками, аби одяг краще влігся на мокрій шкірі. Говорила вона дивно, очі мала зелені й великі…

Рефлекторно відгорнула мокре волосся, а рицар мимоволі зітхнув. Не тільки тому, що вухо її виявилося звичайним, людським і жодним чином не ельфійським. Щоку мала знівечену великим бридким шрамом. Її було поранено. Але чи можна поранити фею?

Вона помітила той погляд, примружила очі й зморщила носа.

— Шрам, авжеж! — сказала зі своїм дивним акцентом. — Чому в тебе такий наляканий погляд? Аж така дивна справа для рицаря той шрам? Чи, може, він настільки бридкий?

Він повільно обіруч зняв кольчужний каптур, відгорнув волосся.

— То справа воістину для рицаря не дивна, — сказав, не без юнацьких гордощів демонструючи власний, ледь загоєний шрам, що тягнувся від скроні до щелепи. — А бридкі лише шрами на честі. Я — Галахад, син Ланселота дю Лак й Елайни, дочки короля Пеллеса, пана в Каер Беніку [9] Я — Галахад, син Ланселота дю Лак й Елейни, дочки короля Пеллеса, пана в Каер Бенік — Галахад є одним із найвідоміших рицарів Круглого Столу, оскільки в пізніх легендах артурівського циклу він був тим, кого обрав Грааль, а відповідно саме він вилікував Короля-Рибалку з артурівських легенд. Згідно з традицією, по лінії батька він походить від лінії Давида та Йосипа Аримафейського (того само, що привіз Грааль із кров’ю Христа в Британію). Ланселот дю Лак (або Озерний) — найбільш величний рицар Круглого Столу, «перший меч Британії», той само рицар, який був причетний до загибелі королівства Артура (і в якого був роман із Гвіневрою — дружиною Артура). Пеллес, володар замку Корбенік, який в артурівському циклі інколи вважається Королем-Рибалкою, володарем Спустошених Земель; саме він обманом змушує Ланселота переспати зі своєю дочкою Елейною, бо, згідно з пророцтвами, від цього союзу повинен народитися великий герой, який знайде Грааль і зніме прокляття зі Спустошеної Землі. . Рану цю завдав мені Бреун Безжальний, безчесний мучитель панянок, перш ніж повалив я його в чесному поєдинку. І насправді годен я прийняти з рук твоїх той меч, Володарко Озера…

— Вибач?

— Меч. Я готовий його прийняти.

— Це мій меч. Я не дозволяю нікому його торкатися.

— Але…

— Але що?

— Володарка Озера завжди… Вона ж завжди виринає з глибин і дарує меч.

Деякий час вона мовчала.

— Розумію, — сказала нарешті. — Що ж, скільки країн, стільки звичаїв. Прикро мені, Галахаде, чи як там тебе, але, схоже, натрапив ти не на ту Володарку, що треба. Я нічого не роздаю. І не дозволяю відбирати в себе. Це щоб усе було зрозуміло.