Рендалл Фрейкс - Термінатор

Рікова правиця ковзнула до кишені куртки, розцяцькованої ланцюжками та заклепками. Це був сигнал, за яким товариство схопилося за ножі. Маркова долоня спітніла. Переляк відступив перед очікуванням добрячої бійки. Він зробив крок уперед.

Голий фраєр важко проляпав босими ногами по мокрому асфальту і зупинився перед самісінькою трійцею. Руки його були недбало опущені, неначе за командою «вільно».

— Чудовий вечір для прогулянки, — загрозливо процідив Рік.

Чужинець, байдуже зиркнувши на двох панків, вирячився в обличчя Рікові та промовив:

— Чудовий вечір для прогулянки.

Марк навіть зойкнув: так схоже це було на Ріка. Але ж говорив-таки не Рік!

Трава, звичайно, першокласна, якщо тільки не перебрати! А то траплялося, так накуришся, що потім всіляка чортівня верзеться!

Рік, похитуючись, тупцявся на місці.

— Еге ж, — викаблучувався він, — я зрозумів. Завтра банний день, а він з вечора виправ усе своє шмаття. Так?

Недоумок повторив, достеменно відтворюючи Рікові тембр та інтонацію:

— Він з вечора виправ усе своє шмаття. Так? «Очі замилює», — подумав Марк, аж раптом отетерів від власної здогадки. «А якщо це каратист-дзюдоїст засраний. Може, він таким штибом розважається: скине штани та до чоловіків прифакується?» І Марк стиснув руків’я ножа. Зараз робитимемо харакірі!

Комтекс, бавлячись, кілька разів клацнув пальцями перед носом суб’єкта. Але той і надалі свердлив друзів своїм дивним поглядом. Комтекс уже розшалівся:

— У хлопця, мабуть, клепки в голові бракує, — знущався він.

— Твій одяг, — спокійно мовив незнайомець. — Давай-но його сюди.

Це пролунало, як грім посеред ясного неба. Навіть відчайдушний Рік очманів від такого нахабства і припинив посміхатися, але швидко оговтався та млосно посміхнувся.

— Мерщій! — наказав чолов’яга.

Ось тут уже Рікову посмішку неначе корова язиком злизала.

— Тримайся ж бо, покидьку, матері твоїй так! «Ускочили-таки в лайно», — сяйнуло в Марковій голові.

Марк не встиг і поворухнутися, як Ріків ніж, промайнувши блискавкою в темряві, опинився біля горла культуриста. Вони з Комтексом теж не змушували на себе чекати і напрочуд швидко приставили свої ножі до горлянки голого здоровила.

Але одне викликало тривогу: час би вже плейбоєві перелякатися, а він усе дивився байдужим поглядом. Марк нарешті дотумкав, що стався крутий облом. Аж раптом усі думки повідбивало, стоянка закружляла перед очима — на обличчя йому з усього маху опустили бейсбольну биту. Він одразу й не второпав, що це з неймовірною швидкістю промайнув кулак суперника.

Падаючи на загорожу, Марк устиг побачити, як наступним ударом здоровань катапультував Комтекса. Той гепнувся на землю вже мертвим.

Рік спромігся зробити вдаваний випад і кинувся на голого качка, увіклавши в удар усю силу. Ніж по саме руків’я увійшов у живіт і… зіслизнув з твердої поверхні. Ребро? Які в біса ребра нижче від пупа?

Рік висмикнув скривавленого ножа і замахнувся для вирішального випаду, але тієї ж миті його наздогнав потужний удар. Марк, пополотнівши від жаху, дивився, як рука атлета по лікоть увігналася Рікові у груди. У вирячених очах хлопця застигли подив та біль.

Термінатор з ритмічністю механічного пресу знову підніс кулак. На мить, нескінченну мить Рікові черевики зависли над землею. Жахливий хрускіт переламаних кісток, і рука Термінатора повернулася в попередній стан. Коли Рік, неначе лантух, гепнувся на асфальт, то був уже мертвим. «Проломив йому грудну клітку та вибив хребет», — пульсувало в голові тремтячого Марка.

Термінатор обернувся до останнього з підлітків, що залишався живим.

Марк не витримав погляду його свинцево-сірих очей, з яких неначе з дула пістолета, визирала смерть. Термінатор ступив до нього, і нажаханий Марк позадкував. Руки Термінатора були по лікоть закривавлені Ріковою кров’ю. «Він проломив йому грудну клітку!»

Марк, спотикаючись, задкував, доки спиною не відчув крижаного холоду металевої огорожі. Шарпнувся убік, ще на щось сподіваючись, і знову натрапив на огорожу. Загнаний у кут! Моторошний чоловік повільно й невідворотно наближався до Марка.

Хлопець зметикував, що слід робити, й почав скидати одяг. Простягнув убивці куртку, ніби захищався нею, благаючи про пощаду й відтягуючи страшний кінець… Тільки б виграти час… Геть з цього клятого місця… Додому, в ліжко… Сховатися під ковдру… Відігнати жах…

В одному Марк мав рацію. Покірність, з якою він віддав свій одяг, допомогла йому виграти час.