Володимир Дмитренко: Імператор Нерон. У вирі інтриг

Ще нещодавно йому плескав весь Рим, а тепер, коли Нерон зі своїми супутниками проїжджав повз один із таборів, до нього долетіли крики солдатів, «які бажали йому загибелі, а Гальбі - удачі». Хоча армія Гальби була ще дуже далеко від Рима, римський гарнізон і сенат, бачачи, що преторіанська гвардія покинула Нерона, поспішили визнати імператором Гальбу. Рішенням сенату Нерона було наказано спіймати і стратити.

За всіх часів було чимало охочих топтати полеглого правителя, але такий настрій був не в усіх. Коли один із перехожих, побачивши Нерона й вершників, які поспішали з ним, сказав іншому: «Вони женуться за Нероном», Нерон не впорався з конем, той сахнувся, і обличчя імператора, що втратив владу, відкрилося. Відставний солдат преторіанець, який стояв поруч, упізнав його й віддав честь.

Сподіватися на те, що всі зустрічні поводитимуться так, як повівся цей солдат, було не варто. Домчавши до повороту, Нерон і його супутники відпустили коней і стежкою крізь густу траву й кущі пробралися до задньої стіни вілли. Фаон запропонував імператорові на якийсь час заховатися в ямі, звідки брали пісок, - важливо було, щоб Нерона не помітив ніхто зі сторонніх, але лізти в яму Нерон відмовився. Щоб він міг потрапити на віллу, терміново прорили таємний хід, але й там Фаон не міг прийняти його в апартаментах, а сховав у якійсь комірці. Там на скромному ліжку з жалюгідною підстилкою Нерон, укрившись старим плащем, зміг трохи перепочити. Утім, ставало ясно, що виходу немає і єдине, що він може ще зробити, - це піти з життя більш-менш гідно.

Нерон попросив зняти із себе мірку, щоб вирити могилу, зібрати шматки мармуру для надгробка, а також принести дров, щоб спалити тіло. Після кожного свого наказу він схлипував і повторював: «Який великий артист умирає в мені!»

Він ніяк не зважувався вкоротити собі віку й барився, поки до Фаона не прийшов скороход, який приніс листа, де було сказано, що сенат оголосив Нерона ворогом і розшукує, щоб «стратити за звичаєм предків». Нерон запитав, що це за страта. Йому відповіли, що злочинця роздягають догола, голову затискають колодою, а тулуб шмагають різками до півсмерті, після чого відрубують голову. Нерон дістав тоді два кинджали, спробував їх на гостроту, але зволікав доти, доки за ним не прибув загін вершників, і лише тоді встромив собі в горло кинджал.

Це сталося, за одними даними, 7 червня, а за іншими - 11 червня 68 року. Годувальниці Нерона Еклога й Александрія разом з його наложницею Акте гідно поховали його в усипальниці роду Доміціїв - похорон обійшовся в 200 тисяч сестерціїв. Дозвіл на похорон дав вільновідпущеник Гальби Ікел, якого звільнили із в’язниці після усунення Нерона і який тепер розпоряджався від імені Гальби в Римі.

Римляни сприйняли смерть Нерона по-різному. Одні раділи, бігаючи містом у фрігійських ковпаках (такий ковпак, згідно зі звичаєм, надягали на голову раба, відпускаючи його на волю), проте «були й такі, які ще довго прикрашали його гробницю весняними й літніми квітами та виставляли на ростральних трибунах то його статуї в консульській тозі, то едикти, де йшлося про те, що він живий і незабаром повернеться на острах своїм ворогам».

У деяких частинах імперії його попри все продовжували шанувати.

Особливо популярним ім’я Нерона було в східних провінціях Риму та в сусідній Парфії. Парфянський цар Вологез, вдячний Неронові за те, що той після воєн за Вірменію, які тривали від 55 до 62 року, погодився поставити там царем брата Вологеза Тирідата, через своїх послів, які вирушили у Рим для поновлення союзу, з особливою наполегливістю просив, щоб пам’ять Нерона залишалася в пошані.

Про те, що Нерон був досить неоднозначною особистістю, найкраще свідчить ставлення до нього жителів східних провінцій імперії. Ще впродовж кількох десятиліть після його загибелі в різних східних провінціях імперії з’являлися самозванці, Лженерони, які здіймали повстання під гаслом відновлення своєї влади. Певне, саме кількаразова поява Лженеронів породила міф, який поширився серед християн у IV-V ст., про майбутнє друге пришестя Нерона напередодні кінця світу і його виступ на боці Антихриста проти «праведних». Нерон став символом репресій проти християн.

Цікаво, що коли наприкінці IV - на початку V ст. у Римі з’явилася традиція карбувати й роздавати народові у свята «конторніати» - імітації стародавніх монет, то, хоча серед них і була невелика кількість конторніатів із зображеннями різних обожнених «добрих» імператорів, явно переважали монети із зображеннями Нерона. Чому ж саме Нерон знову став таким популярним? Можливо, випуск монет із зображенням гонителя християн Нерона був однією з форм прихованої антихристиянської пропаганди, яку намагалися тоді провадити останні погани.