Володимир Дмитренко - Імператор Нерон. У вирі інтриг

Тобто з храму було вилучено приблизно 445,4 кг срібла. Однак обурення вірян і повстання були спричинені не розмірами вилученого, а тим, що кошти ці було відібрано в головного Храму, що вважалося вершиною блюзнірства.

Повстання нестримно поширювалося, супроводжуване страшною різаниною. Євреї вирізали всіх греків у Самарії, Галілеї й землях за рікою Йордан. Греки, у свою чергу, вирізали євреїв у Цезарії Приморській й улаштували погроми євреїв у столиці Єгипту Александрії. Попервах римському намісникові Сирії здавалося, що він зможе впоратися з повстанням власними силами. Цестій Галл спробував взяти в облогу Єрусалим, але зазнав поразки й був змушений відступити. Римляни втратили до п’яти з половиною тисяч піхотинців й не менше трьохсот кавалеристів!!! Це було найбільшою поразкою римлян на Сході після битви під Каррами, де 53 року до н.е. зазнав поразки й загинув Марк Ліциній Красс, і невдалого походу на Парфію, початого 36 року до н. е. тріумвіром Марком Антонієм.

Через загрозу втратити Іудею Нерон відкликав звідтіля й Цестія Галла та Гессія Флора, а придушити повстання доручив досвідченому полководцеві Веспасіану, виділивши йому велику армію. Незадовго до цього Нерон вилаяв Веспасіана за те, що той заснув, коли імператор співав і грав на кіфарі. Нерон тоді навіть вигнав його геть зі свого палацу. Однак імператор умів відокремлювати пусту образу від тієї, котра не підлягає прощенню, і коли незабаром Веспасіан знадобився, Нерон саме йому доручив основну частину своїх військ на Сході. До Іудеї тепер вирушила набагато могутніша римська армія, ніж армія намісника Сирії, що раніше зазнала невдачі. До того ж, Веспасіан був більш досвідченим полководцем, аніж переможений повстанцями Цестій Галл. Становище повстанців ускладнювало те, що їм не вдалося отримати підтримку від Парфії, цар якої був задоволений умовами миру й воцарінням у Вірменії Тирідата. Парфянський цар був настільки зацікавленим у дружбі з Римом, що навіть дозволив підвладному Парфії царю Набатейського царства Малху взяти участь у війні на боці римлян. З огляду на таку позицію парфянського царя, єврейські громади Парфії за всього бажання також не могли надати одноплемінникам хоч якоїсь істотної допомоги. Коли євреї звернулися до парфянських іудеїв, з проханням про допомогу, то до них прибула лише невелика кількість добровольців. До кінця 67 року римляни повернули собі Галілею й рушили на Єрусалим. Здавалося б, усе було проти повстанців, однак іудеї опиралися римлянам так відчайдушно, що повстання було остаточно придушено тільки 73 року, коли в Римі встигли перемінитися кілька імператорів.

Нерон мріяв про походи, рівні походам Александра Македонського, й виношував плани походів то в Ефіопію, то на Кавказ, але далі планів справа не рухалася.

Перший імператор Риму Октавіан Август значну частину свого життя провів у походах і навіть був поранений. Другий імператор Тіберій був видатним полководцем. Третій - Калігула виріс у військових таборах і навіть своє прізвисько отримав саме там. Ставши імператором, Калігула почав лише один похід і не встиг прославитися, та серед солдатів він бував часто, і вони його любили. Четвертий імператор Риму Клавдій полководцем не був, однак попри те, що здобув владу вже в досить солідному віці, незабаром після сходження на престол особисто очолив римське вторгнення у Британію, і це чимало сприяло зміцненню його авторитету. А Нерон, п’ятий імператор Риму, за весь час свого правління так і не спромігся пожити в солдатських наметах.

Те, що Нерон доручав ведення воєнних кампаній полководцям, було цілком логічним. Однак це можна було б схвалювати лише в тому разі, якби імператор частіше бував у військах, а ще краще сам, хоч раз, хоча б символічно, очолив якийсь похід. Те, що Нерон цього так і не зробив, було його помилкою. Вона поглиблювалася тим, що Нерон, усупереч римським традиціям, виступав як співак і актор. Якби він був прославленим полководцем, його спів міг би додати професії співака престижності і поваги в очах римлян. Але, потрапивши на розкішні вистави в Римі, центуріони з глибинки, ветерани, які багато разів ризикували життям і служили в найвіддаленішій глушині за дуже скромну плату, могли тільки озлобитися через те, що бачили.